Наш герой – Віктор Толочко. Командир резервного оперативного батальйону імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького з 2014 по 2019 роки. Півтора роки цивільного життя і знову війна. Чоловік повертається, щоб у черговий раз готувати і вести у бій добровольців. Віктор розповів, чим відрізняється технологічно це загострення війни порівняно з 2014-2015 роками, як формувалися підрозділи в екстреному порядку й про участь у боях на Київщині й Харківщині.
– Це є найбільша війна за останні 70 років, з найбільшим залученням техніки, засобів знищення, особового складу.
До війни ми, добровольці 2014 року, практично були готові. Ми знали, що рано чи пізно росія нападе. Склали тривожні баули, поклали бронежилети, каски – все було вже споряджено.
ПОЧАЛОСЯ…
Ранок. 24-го лютого. Після перших вибухів дружина запитує: «Ти збираєшся?» Я кажу: «Збираюся».
Через півтори години я вже був біля пункту збору. І я впевнений був, що ті люди, з якими я служив, з яким воював – теж будуть на місці. Коли я приїхав чоловік 20-30 з моїх уже були перед контрольно-пропускним пунктом. Черга тягнулася величезна. Людей прийшло надто багато, на всіх не вистачало спорядження, його поступово підвозили.
Формування команд було з розрахунку, щоб у кожній були ті, хто вже мав бойовий досвід і ті, хто його не мав. Щоб були біль-менш рівноцінні групи, де будуть професіонали, які вчитимуть інших.
Формувалися підрозділи і люди йшли виконувати завдання.
Наша команда сформувалася за півтора тижня і у майбутньому увійшла в резервний підрозділ Сухопутних військ ЗСУ.
Головна функція була у випадках необхідності прибувати в гарячу точку і давати відсіч. До складу нашої штурмової групи увійшла група кіношників, які до війни займалися тільки кінематографом та сім’я художників. Тепер молодший із династії художників – один із найкращих гранатометників у нашому підрозділі.
Наші перші завдання – охорона і мінування мостів, побудова інженерних споруджень.
…Під Горенкою під Києвом окупанти по нас били з гвинтокрилів і літаків, мінометів і артилерії, запалювальними снарядами. Потім ми брали участь у зачистці Київської області після відступу російських військ.
БОЇ ЗА ТЕРНОВУ
Найзапекліші наші бої були на Харківщині, в районі Тернової.
Відстань до ворога – 50-70 метрів. До кордону з Росією 1800 метрів. За день відбивали до 15 атак ворога.
Йшли на нас на прорив і танки. Нам допомагала місцевість: ми робили засідки. Ворожі танки боялися під’їжджати до нас близько. Вели вогонь по нашим позиціям з відстані 500-700 метрів.
Дуже активно працювала ворожа авіація і артилерія, намагаючись нас вибити. Боєприпасів у росіян багато і вони їх не жаліють. Багато у них і техніки, хоч і застарілої.
У КИЄВІ ІНШЕ ЖИТТЯ
Ми зустрілися з героєм, коли він повернувся з ротації і запитали щодо емоцій від повернення, що тут час і життя йдуть по-іншому.
— Коли люди приїжджають [з фронту] – бачать інше життя. Але це не має дратувати, бо це те, заради чого ми воюємо: мирне життя, обличчя щасливих наших батьків, щасливих дітей. Ми не пускаємо морок війни проходити далі…
Пресслужба НГУ, зі слів героя
