У лавах Нацгвардії Олександр – понад два роки. До повномасштабного вторгнення працював у одній із пенітенціарних установ. З початком бойових дій записався до місцевої самооборони.
«Куди залишати? Треба за свою землю боротися. Кому дарувати? З перших днів ми блок пости в себе будували, готувалися. Фронт рухався, потім фронт зупинився і треба було якось далі захищати країну. Я пішов у військкомат», – ділиться спогадами Олександр.
А далі був Харківський контрнаступ, де росіяни, тікаючи, кидали техніку і своїх вояків. Та запеклі бої у Кремінній на Луганщині, коли ворог був за якусь сотню метрів. Саме під Кремінною Олександр зазнав тяжкого поранення.
«Деяка позиція втрачала свою боєздатність, були втрати – нас направили на підкріплення певної позиції. І в нічний час під час пересування до цієї позиції натрапив на мінно-вибуховий пристрій – походу пелюсток», – розповідає гвардієць.
Ампутація частини ноги, тривале лікування, реабілітація. І, попри все – повернення до рідного підрозділу.
«Я багато пройшов з цими хлопцями й буду з ними до кінця, все буде добре і ми переможемо!», – впевнено говорить Прапор.
Зараз нацгвардієць каже, відновитися йому допоміг спорт. Олександр бере участь у всіх змаганнях військових та ветеранів, які організовуються в 5-й Слобожанській бригаді, або в яких Слобожанські гвардійці беруть участь по всій Україні. Цьогоріч Прапор також зійшов на спортивний п’єдестал у Києві.
«Приємно показати, що ми – збірна нашої бригади, постійно ми їздимо і займаємо призові місця. На п’єдесталі хлопці стоять постійно, приємно», – ділиться враженнями Прапор.
Зараз Олександр на Харківщині. Попри тяжке поранення, служить на рівні з побратимами. Вдома ж на нього чекають дружина та 5-річний син.
Наш побратим мріє повернутися до родини з перемогою, коли над усіма українськими територіями майорітиме синьо-жовтий стяг.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ
