— Я проходжу службу у відділенні інструкторів 27-ї Печерської бригади з 2020 року. У нас дуже згуртований колектив, і кожен із хлопців – справжній професіонал у своїй сфері. До початку повномасштабного вторгнення ми проводили планові навчання для бійців, але після 24 лютого 2022 року змінилося майже все.
Багато чого починаєш переосмислювати, коли постійно перебуваєш у ризикованих умовах і під стресом. Після вторгнення ми працювали майже без відпочинку. Навчали новобранців у пришвидшеному режимі: деякі групи добровольців отримували базові знання за кілька годин. Потім ми їздили до них на блокпости та позиції, щоб навчати вже на місцях – починаючи від користування автоматом і закінчуючи встановленням протитанкових засобів.
Після стабілізації ситуації в Київській області ми повернулися до планових навчань з підрозділами.
— Як ви адаптуєте свою роботу до змін на фронті?
— Як інструктори, ми постійно вчимося. Фронт швидко змінюється, і ми повинні бути готовими до цих змін. Деякі мої колеги їздили на навчання за кордон, до нас приїжджали інструктори з інших країн. Це важливо, бо обмін досвідом дозволяє знайти ефективніші підходи до роботи. Ми підтримуємо зв’язок із побратимами, яких навчали, і завдяки їхньому бойовому досвіду можемо адаптувати наш навчальний процес. Основні напрямки – це стрільба, маскування, пересування, інженерна підготовка та медицина.
— Як ви оцінюєте ситуацію на Куп’янсько-Лиманському напрямку?
— Основне завдання на передовій – це оборона. На Куп’янсько-Лиманському напрямку головна формула виживання – «біжи, копай, укріплюй, маскуй, стріляй». Ситуація ускладнилася через зростання кількості ворожих дронів, які постійно модернізуються. Вороги також покращили прицільність артилерії. Але незмінним залишається їхній підхід: вони не жаліють ресурсів. Дронів, снарядів і людей у них багато, і вони використовують це без вагань.
Натомість ми відповідаємо якістю підготовки. На моїй позиції було близько 50 скидів із дронів за один день, але жоден із них не влучив в окоп. Така ж історія з артилерією: вони більше доби намагалися влучити, але їхній вогонь був неприцільним і короткочасним, щоб наші дрони не виявили їхні позиції.
— Яка ситуація запам’яталася найбільше?
— Одним із найскладніших завдань за останній час було встановлення спостережного пункту в сірій зоні. Ми рухалися вдвох, але через те, що місцевість була нічийною, доводилося постійно бігти, стріляти й тримати темп. Однак найбільше враження залишив інший випадок: коли на нашу позицію почали скидати отруйний газ. Я ніколи не забуду стіну жовтого диму, яка повільно насувалася між деревами. Печіння в горлі та на шкірі було нестерпним. Ми мусили швидко реагувати й вибігати на відкриту місцевість, де без укриття, під обстрілами, чекали, поки газ розсіється.
— Як ви справляєтеся з евакуацією поранених?
— Це надзвичайно складно, як фізично, так і психологічно. Коли твоєму побратиму боляче, а він не може самостійно пересуватися, ти розумієш, що потрібно діяти швидко. Відстань до точки евакуації може бути від кількох сотень метрів до декількох кілометрів. Кожна хвилина має значення, але також потрібно зберігати холодну голову. Іноді краще перечекати обстріл або дрон, щоб не втратити ще більше людей під час евакуації.
— Як би ви охарактеризували ворога?
— На мою думку, ворог слабший за нас в індивідуальній підготовці й у тактиці дій групою. Проте у них добре налагоджена взаємодія. Їхній «совок» все ще проявляється у підрозділах, тому піхотні групи часто не становлять великої загрози. Однак розвідка та штурмові підрозділи змушують нас серйозно напружуватися.
— Що заважає новачкам на війні?
— Паніка. Особливо серед тих, хто вперше виїжджає на бойові завдання. Коли вони не розуміють ситуації, одразу з’являються думки, що їх кинули. Насправді це лише страх і паніка говорять у них. При правильній організації все буде добре. Але завжди потрібно бути готовим до швидких змін тактичних обставин і вміти швидко донести ці зміни до командування, щоб не залишитися без підтримки.
— Що допомагає вам триматися на війні?
— Почуття гумору. Поспілкуватися з хлопцями, розповісти кумедні історії, посміятися — це допомагає трохи розрядити обстановку. Але важливо не забувати, що ми на війні, й тримати себе в руках. Мотивацією для мене є думки про близьких, які чекають удома. Це надихає виконувати завдання ще краще.
Коли приходиш до війська, твоє життя кардинально змінюється. Змінюється оточення, звички, манера спілкування. Контраст між життям на фронті та звичайним життям величезний. З часом приходить розуміння ситуації, але важливо швидко подолати страх і діяти, щоб наші близькі вдома цього не бачили.
Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ
