Має нюх на ворога, говорять бойові побратими про офіцера Андрія з позивним Тур. Колишній залізничник Андрій третій рік нищить окупантів у складі 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії.
Cкільки часу мав, щоб прибути до війська у лютому двадцять другого, і чому запам’ятав свій перший бій, гвардієць розповів журналістам національного телеканалу «Прямий».
“Ви нам потрібні …” , з такими словами Андрію зателефонували з військкомату двадцять шостого лютого двадцять другого року. На збори дали лише дві години. Встиг попередити начальника – чоловік працював на залізниці – та дружину.
«Вибухи вже — чуть не вдома в тебе, і жінка неспокійно спала. Заради сім’ї, заради тих, кого ти любиш ішов на службу. Ми повинні це зробити. Хто як не ми, як кажуть … Все інше відходить на другорядний план. Гроші, ше шось. Всі, хто йшли зі мною 26 числа, ми аж здивувались — за це шо і зарплату платять?», – пояснює Тур журналістам своє рішення одягти гвардійський однострій та стати на захист країни.
Заради жінки, яку покохає, Андрій навіть переїхав на Харківщину з Львівщини до великої війни. Сумує, що не може бачити як підростає їхня донечка. Цього не пробачає окупантам.
«Така країна, стільки ресурсів, стільки всього, а вони – бідняки – не можуть заробити грошей, і їм приходиться йти на чужу територію воювати, – іронізує Тур, – А коли їх вбивають, вони усвідомлюють, наскільки вони протупили. Тому що всю Європу газом кормити, а жити так бідно – я б задумався на їхньому місці».
Третій виїзд на “нуль” у Кремінну на Луганщині – згадує Тур свій перший бій. Ворог пішов на позиції з танками. Бойові побратими підтримали гвардійців мінометним вогнем.
«У мене тоді був РПК. Зараз у мене «Калаш». Я вистрелив, здається, тоді одинадцять рожків. А там патрони по 45 штук, не по 30. І ствол – він вже «плювався», він вже гарячий був. І це було зимою – пальці в крові від того, що ти заряджаєш», – пригадує Андрій.
Командири та товариші Тура відзначають його хист відчувати небезпеку. Іноді, говорить гвардієць, може відпочити й на “нулі”. А буває, що й тиша насторожує.
«Якесь відчуття є. Ну, воно вроджене – я так кажу. Так, воно повинне бути. Я можу відпочивати спокійно, а інші – не сплять, хвилюються, шо ось-ось хтось прийде. Головне їх помітити вчасно. Основне для офіцера що? Для мене: скільки ти завів людей на позиції, стільки ти повинен вивести!», – розповідає про власну офіцерську установку Тур.
Торік влітку в підпорядкування Тура під Кремінною — три позиції. Російські окупанти пішли у наступ з важкою бойовою технікою. Гвардійці вистояли, Тур ще й корегував вогонь для артилеристів.
«Я доповів, викликав підкріплення і мінометом прекрасно збили йому гусінь. Це саме вразливе місце — гусінь. І ти танк зупиняєш, а в нього вже і БК закінчується – він нічого не може зробити», – розповідає Андрій.
Тур представлений до нагородження медаллю «За військову службу Україні». Вважає її спільною з бойовими побратимами, з якими колишній залізничник третій рік вибиває окупантів з рідної землі.
За матеріалами телеканалу “Прямий”
