Світає. Цілковита тиша. Повітря неначе застигло. У «зеленці», де кожен метр прострілюється ворогом, нерухомо лежить снайпер. Його дихання рівне, погляд прикутий до оптики. Вже третю добу він не залишає позиції. Вода закінчується, спина заніміла під вагою бронежилета і спорядження, а в небі безперервно дзижчать ворожі дрони. Тут не стріляють щохвилини. Тут дивляться. Очікують. Рахують дні… Але коли в перехресті прицілу з’явиться силует окупанта, світ навколо стиснеться до короткої затримки дихання. Видих. Постріл. Тиша.
Довгий шлях до мрії
За два з половиною роки служби снайпером головний сержант Валерій Нелапшій на псевдо Хорт пережив безліч подібних миттєвостей і уразив десятки противників.
Багато хто думає, що робота снайпера — це романтика з фільмів. Насправді ж, постріл — це лише 20 відсотків нашої роботи. Усе інше — спостереження, маскування, розвідка, довге вичікування. Втім, звісно, не завжди вдається працювати по цілях на дистанції. Якщо трапляється взяти участь у ближньому бою, снайпери діють як звичайні піхотинці — швидко і чітко, без зайвих роздумів, — розповідає Хорт.
Валерію Михайловичу 57 років. До повномасштабного вторгнення він керував однією з дочірніх компаній «Київміськбуду». У травні 2022 року добровольцем мобілізувався до однієї з частин ЗСУ. У березні 2023 року, коли тривала рекрутингова кампанія Міністерства внутрішніх справ України «Гвардія наступу», чоловік подав анкету до 12 бригади спеціального призначення НГУ «Азов», куди невдовзі був переведений, і де завершив свою першу снайперську підготовку.
Я ще з дитинства хотів бути снайпером. Мріяв навчитися добре стріляти. На строкову потрапив до роти почесної варти. Марширував багато, а от стріляти майже не доводилось. Тому, подаючи анкету в «Азов», вказав своє побажання — і мене зарахували у роту снайперів. Підрозділ на той час активно формувався, прийшло багато молодих сильних хлопців. Таких, як я, кому вже за 50, було лише троє. Зате всі були дуже вмотивовані! Зараз, на жаль, таких добровольців не часто зустрінеш. Так, було нелегко, але ми успішно пройшли всі випробування. Мені особисто дуже імпонує «азовський» підхід до підготовки та ґрунтовна ідеологія. Бійцям наголошують: тобі під силу все, ти маєш воювати і маєш перемогти! Я за будь-якої можливості впроваджував ці принципи в інших підрозділах, де згодом служив, — зазначає гвардієць.
Наприкінці 2023 року Хорт разом із кількома побратимами-«азовцями» перейшов до 17 Полтавської бригади НГУ «Рейд», де створювався новий снайперський підрозділ. Валерій Нелапшій обійняв посаду головного сержанта підрозділу: відбирав людей, дбав про забезпечення, виконував бойові завдання, постійно підвищуючи власний професійний рівень.
Універсальний солдат у час війни дронів
У сучасній війні тактика зазнала кардинальних змін. Сьогодні снайпер — це не просто влучний стрілець, а й розвідник, коригувальник вогню і піхотинець в одній особі. Головною загрозою стали дрони: вони перетворюють поле бою на місцевість, де майже відсутні невразливі місця.
Снайпер може працювати лише тоді, коли має надійне укриття, не виявлене противником. Та коли ворожі «очі» висять у повітрі цілодобово, обирати позицію і маскуватися стає вкрай складно. Крім того, безпілотники створюють так звану kill-зону завдовжки багато кілометрів. Щоб через неї непоміченим дійти до позиції часто потрібна доба, а то і дві-три, — розповідає Хорт.
На позиції снайпер перебуває щонайменше кілька днів, а часом — і кілька тижнів. Тож гвардієць констатує, що за таких умов фізична витривалість є критичною. Вона рятує снайперу життя. Адже на позицію боєць бере не лише гвинтівку, автомат, набої та спорядження, але й такий запас води та їжі, який тільки може взяти з собою.
Я завжди спонукав своїх хлопців більше тренуватись і серйозно ставитися до фізичної підготовки. Дехто з них згодом казав: «Спасибі, Валеро, що ти нас ганяв. Завдяки тренуванням ми сьогодні живі». Ще в «Азові» я зрозумів, що снайпер — це насамперед добре підготовлений піхотинець. Він має вміти заходити на позиції, виходити з них, бути готовим і до розвідки, і до ближнього бою, — каже головний сержант Нелапшій.
Бойова робота: стрільба, спостереження, взаємодія
Робота снайпера також включає і точність розрахунків. Вітер, вологість, відхилення кулі — кожен чинник має значення. Снайпери «Рейду» забезпечені необхідним озброєнням і засобами для ефективної роботи. Крім того, воїни постійно вдосконалюють свої навички, опановують нові гвинтівки та обладнання — приціли і далекоміри різних видів, прилади спостереження і нічного бачення тощо. Кожен снайпер взводу пройшов щонайменше кілька курсів, як в Україні, так і за кордоном. А кожен курс — це не просто підвищення професійного рівня бійця, це, передусім — освоєння роботи зі зброєю нового калібру.
Що більший калібр гвинтівки, тим вищою має бути майстерність снайпера. Приміром, триста восьмий калібр — простіший, там робочі відстані 600—700 метрів. А от із триста тридцять восьмого вже можна ефективно працювати на відстанях до півтора кілометра, але водночас треба мати відповідну підготовку і досвід, щоб правильно вирахувати поправки, — пояснює особливості роботи Хорт.
Окрім ураження особового складу противника, снайпери виконують критично важливу роль «очей» для певної ділянки фронту. Валерій пригадує, як бійці його взводу, перебуваючи на позиціях тижнями, а то й місяцями відстежували кожен рух противника і повідомляли суміжним підрозділам про зміну обстановки.
Спостереження — одне з основних наших завдань. З приладами, які дозволяють вести спостереження на великих дистанціях, снайпери допомагають піхоті розуміти ситуацію в смузі її відповідальності. Так, коли ми бачили групу росіян у полі, то і самі працювали по ній, і передавали координати операторам дронів, щоб ті знищували ворога з повітря. Комунікація — запорука ефективності в бою, — наголошує гвардієць.
Снайперський хист допоможе у полюванні на «шахеди»
Нещодавно взвод снайперів 17 Полтавської бригади НГУ «Рейд» увійшов до складу батальйону розвідки. Хортові ж запропонували посаду командира відділення в загоні прикриття повітряного простору 37 полку охорони громадського порядку НГУ, що дислокується у місті Кременчуці. Через вік, гвардієць погодився. Валерій Нелапшій з ентузіазмом береться за нову справу. Його снайперські навички та досвід будуть корисними в полюванні на «Шахеди» та інші ударні безпілотники, які росіяни застосовують для ударів по цивільній інфраструктурі.
Про майбутнє — своє, українського війська і країни — Валерій говорить відверто, прямо, зі стриманим оптимізмом:
Чоловіки віком за 50 не стануть фундаментом армії, що перемагає у війні. Хоч як добре ми були навчені, багато сил вже віддано, більша частина життя — позаду. Зі своїм досвідом — керівника і військового — я робитиму все, щоб бути максимально корисним на теперішній посаді. А от бойові підрозділи треба поповнювати передовсім молоддю. Дуже підтримую це і, як можу, сприяю рекрутингу. Але з молоддю слід працювати значно активніше — починаючи зі школи. Хто знає, скільки ще триватиме війна. А ті, кому сьогодні 16–17 років, можливо, завтра стануть у стрій і замінять нас. Потрібно лише донести їм сенс і значення цієї війни. Україна має потенціал для розвитку і може стати державою, якою вони пишатимуться. Та зараз ми маємо вижити. І перемогти!
Історія Валерія показує, як цивільний досвід може трансформуватися у військову спеціальність. Й навіть якщо це відбувається в горнилі найбільшої війни сучасності. Можливо, вона когось надихне, а для когось — стане стимулом діяти…
За матеріалами видання «Гвардія»
