Танк б’є по їхній позиції, снаряди рвуться все ближче, а в рюкзаку командира роти снайперів «Бекас» пронизливо нявчить перелякана кішка. Кількома днями раніше цей самий лейтенант із позивним Свят уразив ворожу БМП за лічені секунди до того, як її гармата розстріляла б наших піхотинців на дамбі.
На рахунку його підрозділу – понад чотири сотні підтверджених уражених цілей і ще понад сотня непідтверджених. Фактично – понад 500 уражених цілей. Рота гвардійських снайперів «Бекас» 14 бригади оперативного призначення «Червона калина» Національної гвардії України діє непомітно, але впливає на ситуацію: після їхньої роботи штурмові групи окупантів відмовляються йти на окремі ділянки фронту
Як з’явилися «Бекаси»
Роту снайперів «Бекас» у складі 14 бригади оперативного призначення «Червона калина» НГУ сформували восени 2023 року. Відтоді підрозділ пройшов складний шлях – від перших бойових виходів до статусу однієї з найрезультативніших снайперських рот гвардії.
Чому саме «Бекас»?
У природі бекас (англ. snipe) – невелика болотяна пташка з чудовим камуфляжем і непередбачуваною траєкторією польоту. Влучити в неї надзвичайно важко: мисливець має стріляти майже інтуїтивно, «навскидку». Тих, кому це вдавалося, англійці почали називати snipe shooters, а згодом – snipers, снайперами.
Під час Першої світової війни в армії Великої Британії так іменували найвправніших стрільців. Тож назва роти Нацгвардії «Бекас» – пряма відсилка до витоків снайперської справи й до майстерності «мисливців», які працюють по ворогу сьогодні.
Назву підрозділу «Бекас» вигадав мій попередник із позивним Каспер разом із головним сержантом 1 взводу «LM», – розповідає командир роти снайперів лейтенант Свят. Я, Каспер і ще двоє людей були засновниками підрозділу. Тоді я був ще солдатом, тепер – офіцер. За цей час рота пройшла складний шлях. Найважче було підібрати людей. Снайпер – дуже специфічна військова професія. Якщо не сказати – талант. Хоча насправді хист до снайпінгу може розкритися майже в будь-якої людини.
ІТ-бізнес, який закінчився 24 лютого
Сам Свят – яскравий приклад того, як повномасштабне вторгнення рф перетворює мирну людину на майстерного воїна.
До 24 лютого 2022 року він успішно працював у бізнес-сфері ІТ-технологій. В армії не служив ні дня, військових звань і нашивок не розрізняв. Єдине, що пов’язувало його із майбутньою професією, – хобі: заняття стрільбою.
Після початку масштабної збройної агресії росії Свят добровольцем прийшов до Нацгвардії. За час війни він пройшов шлях від рядового снайпера до командира відділення, потім – командира взводу, а близько пів року тому очолив роту снайперів «Бекас».
Особистий рахунок: Майже 60 цілей
Лейтенант Свят щиро пишається кожним своїм підлеглим. Однак як командир роти він сам подає приклад успішної бойової роботи. На його особистому рахунку – понад п’ять десятків підтверджених уражених ворожих цілей і ще з десяток непідтверджених.
Офіцер нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою Президента України «За оборону України». Командування бригади подало Свята до нагородження ще одним орденом – за два дні боїв, коли він підбив російську БМП і знищив загалом вісім окупантів.
Снайпер – дуже специфічна військова професія. Якщо не сказати – талант. Хоча насправді хист до снайпінгу може розкритися в будь-якої людини
Дамба під Покровськом: Секунди до пострілу «тридцятки»
17 квітня 2025 року Свят разом із напарником Купідоном працював на позиції в районі Покровська на Донеччині.
Того дня він вів вогонь зі снайперської гвинтівки великого калібру – 12,7 мм. Снайперська пара контролювала підходи до дамби, біля якої розташовувались дві наші вогневі позиції з піхотою.
О п’ятій ранку росіяни почали масований артилерійський обстріл, – згадує Свят. – О 6:10 перестали гатити з артилерії, і вперед рушили штурмові групи.
За кілька хвилин на напрямку дамби з’явилася ворожа бойова машина піхоти.
О 6:28 до дамби почала наближатися БМП. Її бортовий номер я запам’ятав чітко – 260, – продовжує офіцер. – Працював бронебійними та осколково-фугасними набоями. Вів вогонь по борту, місцю механіка-водія, по котках, які ведуть гусениці. Виконав близько десяти пострілів, поки машина нарешті задиміла і зупинилась.
Він встиг буквально в останній момент.
БМП якраз почала розвертати башту з 30-мм автоматичною гарматою в напрямку нашої вогневої позиції. Ще 10–15 секунд – і у наших піхотинців ситуація була б критичною. Я був під обстрілом такого калібру, це страшна річ. Тому дуже радий, що допоміг хлопцям. Чи був усередині десант – не знаю, там могло бути до семи штурмовиків. Але механіка-водія та навідника-оператора я ліквідував точно. Після обіду, десь о 15:00, ворог знову пішов у атаку, і вже біля підбитої мною БМП було уражено ще чотирьох окупантів, – констатує Свят.
18 квітня минуло відносно спокійно – окупанти відновлювалися після попередніх боїв. А 19 квітня, коли російські військові знову здійснили штурмові дії, Свят на тій самій дамбі знищив ще чотирьох ворожих солдатів.
«Жоден дрон не замінить снайпера»
Сьогодні безпілотні системи відіграють на фронті небувалу роль. Ударні дрони, «пташки»-розвідники, FPV – буденна реальність сучасної війни. Однак Свят переконаний: жоден, навіть найсучасніший дрон не здатен замінити підготовленого снайпера.
«Пташки» і снайпери працюють у різних площинах, – пояснює він. – Те, що може зробити спец зі снайперською гвинтівкою, дрон не зробить. Як розвідники снайпери часто незамінні. Дрон бачить усе зверху, але його політ жорстко обмежений зарядом акумуляторів. А снайпер у горизонтальній площині може вести спостереження з добре замаскованої позиції не те що годинами – днями. Він фіксує найменші зміни довкола, аналізує їх і врешті знаходить навіть найхитрішого противника.
Ще одна важлива риса – «економність» снайперської роботи.
За словами Свята, інколи на одну ворожу ціль витрачають багато дронів, і не факт, що бойового результату буде досягнуто. Натомість якщо противник потрапляє в приціл снайпера, ймовірність ураження – близько 80 %. Навіть якщо підрахувати вартість повного снайперського екіпірування разом із набоями, вона істотно менша за вартість дронів, які використовуються на фронті.
Особливо хочу підкреслити психологічний ефект, – додає Свят. – Снайпери чинять неймовірний тиск на ворога і дуже сильно підіймають бойовий дух своїх підрозділів. З власного досвіду знаю: щойно ми заходили на позиції, і про це дізнавалася наша піхота, настрій у хлопців моментально змінювався. Коли солдати в окопах чують, що їх прикривають снайпери, вони під час найзапекліших штурмів стоять, як скеля. Водночас мені відомі випадки, коли рашисти прямо відмовлялися перед своїми командирами висуватися на ділянки, де ми перед тим добре попрацювали вогнем.
Якось вийшов із позиції, іду, а неподалік танкісти біля свого Т-72, – усміхається офіцер. – Побачили мене – і давай вітати, махати руками: «О, снайпери! Нарешті вас побачили! Вам респект і повага!» Було дуже приємно, що нашу роботу цінують навіть ті, хто воює за товщею броні й, здавалося б, найменше боїться ворожої піхоти.
Снайпери чинять неймовірний тиск на ворога і дуже сильно підіймають бойовий дух своїх підрозділів
Кішка під танковим вогнем
На пам’яті Свята – безліч фронтових історій і дрібних епізодів суворих бойових буднів. Одна з них особливо промовисто показує, як можна бути нещадним до ворога й водночас залишатися людиною.
У березні 2024 року на Запорізькому напрямку на нашій позиції приблудилася кішка із трьома кошенятами, – згадує він. – Звідки вони взялися – сам не знаю. Але так і лишили собі цю компанію. Коли треба було залишати позицію, побратими забрали кошенят раніше, а кицька кудись зникла.
Лейтенант уже мав вирушати, коли кішка несподівано повернулася і почала шукати свій виводок.
Як на лихо, саме в цей момент по мені почав працювати російський танк, який коригувався з дрона, – каже Свят. – Що робити? Засунув кицьку до рюкзака і перебіжками почав виходити з-під вогню. Падав, залягав кожні 4–5 секунд, проклинав усе на світі. Танк стріляє, снаряди рвуться, слава Богу, в стороні, а в мене за спиною кішка з переляку нявчить у рюкзаку. Видовище ще те! Але вибрався, доніс її до своїх. Хай живе бідолаха й ростить своїх кошенят.
Вода з болота, де плавають тіла
Є історії, про які Свят спершу не хотів розповідати. Та зрештою погодився.
Мова про епізод, коли офіцер із напарником три доби просиділи на позиції без можливості вийти. Їжа закінчилася, вода – теж.
Без їжі ще можна якось потерпіти, а от без води – ніяк, – тихо каже Свят. – Довелося пити з болота, в якому плавали тіла рашистів. Набираєш воду у флягу, а за кілька десятків метрів на поверхні гойдається «заснулий назавжди» окупант. Картинка огидна, але тоді інших варіантів у нас не було.
Він чесно визнає: більшість людей уявляє роботу снайпера за голлівудськими фільмами. Реальність зовсім інша.
Ми в роті «Бекас» все одно перемагаємо ворога, – підсумовує лейтенант. – Але ці перемоги – це уражені цілі, десятки годин очікування на позиції, часто під постійними артилерійськими й мінометними обстрілами. Це зібраність на межі можливостей, постійне навчання і доведення володіння своєю зброєю до досконалості.
Снайпер – це як стиснутий кулак із витривалості, витримки, розуму й твердості. І з бажання. Бажання знищувати ворогів, які намагаються захопити твою рідну країну.
За матеріалами видання «Гвардія»
