Вчитися ніколи не пізно – цю народну мудрість знає кожен. Але сьогодні, в умовах повномасштабної російської агресії, її можна доповнити – навіть попри нескінченні повітряні тривоги й у стислі терміни!

Чимало нинішніх офіцерів отримали погони вже під час війни. Багато з них мають цивільну вищу освіту і у кращому випадку давно закінчену військову кафедру за плечима. Опановувати мистецтво війни їм довелося під час бойового злагодження в частині та безпосередньо на передовій. Але це аж ніяк не скасовує потреби у ґрунтовній військовій освіті. Для її здобуття гвардійців з усієї України відряджають до Навчально-наукового інституту професійної освіти Національної академії Національної гвардії України.

Хто знання має, той мур зламає

Підготовку на командних курсах тактичного рівня L-1 пройшов і автор цих рядків. Тут є все для того, щоб слухачі зосередилися на навчанні – сучасні модульні казарми, їдальня, бібліотека і просторі класи. Щодня з першими променями ранкового сонця життя в навчальному центрі оживає. Ранкова зарядка, ситний сніданок – і слухачі поспішають на заняття. За одними партами можна побачити представників різних частин. Хтось дає відсіч російській агресії, а хтось охороняє громадський порядок чи боронить важливі державні об’єкти. Але в умовах війни кожен офіцер має бути готовим очолити бойовий підрозділ, тож і наука на всіх одна.

Перші заняття на курсі вступні, так би мовити, для розігріву. Лектори розповідають про структуру Сил оборони України, види маневрів військами та вогнем, класифікацію фортифікаційних споруд, як забезпечити підрозділ усім необхідним, облаштувати позиції, скласти картку вогню… Але з кожним днем теми стають складнішими і специфічнішими. Що таке час Ч? Як нумеруються орієнтири на місцевості – справа наліво чи зліва направо? В чому відмінність приданого підрозділу від доданого, артилерійської підготовки від артилерійської підтримки, роти від ротно-тактичної групи? Після такого курсу ніхто вже не буде «плавати» у цих питаннях.

Після обіду – самопідготовка (дуже зручно, що за QR-кодом на парті можна зайти в електронну бібліотеку і отримати доступ до сотень навчальних посібників, статутів чи наказів) або практичні заняття. Слухачі відпрацьовують тактику, орієнтування на місцевості, планування бою, військовий зв’язок, інженерну підготовку, стрілецьку справу, захист від зброї масового ураження. Їх вчать оформлювати схеми наступу і оборони, використовувати дрони для розвідки, а також правильно складати бойовий наказ. Останнє, до речі, тільки звучить просто. Бойовий наказ має чітко відповідати на питання: хто буде проводити операцію і чому, що, де і коли буде виконуватись. Жодних «приблизно»!

Ввечері після занять хтось ділиться досвідом, хтось займається спортом: на вибір є спортзал і басейн.

Колеги по навчанню були одностайні у думці, що до графіка, коли розписана кожна хвилина, за тиждень пристосовуєшся. Важче постійно перемикати думки з одного предмету на інший, з теорії на практику.

До прикладу, в один навчальний день потрібно було вивчити назубок види протитанкових та протипіхотних мін, які відстані по фронту в обороні займають відділення, взвод, рота і батальйон, а паралельно навчитись встановлювати та знімати озброєння бронетранспортера БТР і заряджати його боєприпасами. Останнє – геть непроста задача. Великокаліберний кулемет важить 52 кіло, просунути таку махину через вузький люк навіть удвох – це ще той квест! А споряджати стрічку 14,5 мм набоїв до нього – випробування на терпіння й силу.

І таким насиченим теорією та практикою був кожен день. У мирний час курс L1 триває дев’ять місяців, але нині таку розкіш дозволити не можна, тож у стислий період слід здобути якомога більше найнеобхідніших знань. Зокрема, освоїти основну стрілецьку зброю та озброєння бойових машин підрозділів Нацгвардії – від пістолетів до автоматичних станкових гранатометів.

І якщо розбирати-збирати старий радянський АК-74 вміє кожен, то новітню українську штурмову гвинтівку UAR-15, багато хто тримав у руках вперше. Втім, після практичних занять уже всі слухачі вміли відрегулювати на ній мушку чи зробити пристрілку. Як і стріляти з бойового модуля бронетранспортера БТР-4Е. Цьому вчилися на інтерактивному тренажері, який до дрібниць відтворює кабіну бойової машини. Перед очима стрільця екран монітора, який передає картинку з прицілу, а в руках – джойстик. Ним обережно, міліметр за міліметром, наводиш марку прицілу на ціль. Кожен крок контролює інструктор і вказує на помилки. Натискаєш на спуск. Екран спалахує вогняними сплесками, чути характерний гуркіт 30-мм гармати, ворожа БМП палає! Азарт такий, що на кілька секунд забуваєш, що це лише навчання.

До булави треба голови

Втім, командир повинен не лише розбиратись в новітньому озброєнні, а й нести відповідальність за особовий склад. Тому на командних курсах НГУ ставлять високі вимоги і щодо засвоєння тактичної медицини та психології. Слухачі доводять до автоматизму алгоритм накладання турнікета, вчаться надавати допомогу пораненому за протоколом MARCH, розробленим військовими медиками країн НАТО. Тобто, уміти зупинити масивну кровотечу, швидко усунути проблеми з диханням у пораненого, виявити порушення кровообігу або гіпотермію та оцінити психологічний стан бійця. Щодо останнього, то інструктори вчать розпізнавати, зокрема, такі наслідки бойового стресу, як гнів, істерику, панічну атаку, ступор. І не лише розпізнати, а й знати як вивести підлеглого з того стану, ізолювати від подразників, сформувати відчуття безпеки та довіри.

На війні ефективний той командир, якому довіряють підлеглі, який може підставити плече. Пригадую, як одного з командирів взводу ледь не побили підлеглі, коли той «керував» боєм, сидячи за декілька кілометрів від лінії зіткнення. Тож безперечно, за критичних обставин фігура лідера відіграє вирішальну роль, – ділиться своїм бойовим досвідом викладач кафедри тактичної підготовки на ім’я Володимир.

Як і переважна більшість тих, кого він зараз навчає, Володимир став у стрій на початку повномасштабного російського вторгнення. Точніше, повернувся – кадровий офіцер, до звільнення у запас він служив у частинах Центрального територіального управління НГУ. Знову ставши на захист України, Володимир очолив роту 5 окремої Слобожанської бригади НГУ. Навчати підлеглих йому довелося буквально на ходу. Близько 60% людей у підрозділі не проходили навіть строкової служби. Та вже за якісь пів року вони громили професійну армію рф в ході Харківського контрнаступу та були одними з тих, хто звільняв міста Балаклію та Ізюм.

Я був здивований, як швидко вчорашні айтішники й будівельники ставали воїнами. Мотивація творить дива! Коли нам привозили затрофеєний танк, хлопці за кілька годин розбирались як ним керувати, – пригадує викладач.

Після Харківського контрнаступу він очолив батальйон, що згодом воював у Серебрянському лісництві на Луганщині, відбивав ворожі штурми поблизу вщент зруйнованої Кліщіївки на Донеччині, тож у Володимира достатньо знань і досвіду, які можна передати офіцерам.

Його лекції більше схожі на командно-штабні ігри, ніж на теоретичні заняття. Мініатюрне поле бою розгорталося просто на столі – макет місцевості робили з тих предметів, які були під рукою. Така наочність дозволяє краще розуміти своє місце в бою, тактичну обстановку, де знаходяться дружні підрозділи, точка евакуації тощо. Пересуваючи фігурки, які символізують підрозділи, офіцер вчиться приймати зважене рішення щодо оборони чи наступу. Кожен наступ чи оборону вчать планувати за процедурою TLP (Troop Leading Procedures), якою користуються військові НАТО. Це як чек-лист для командира перед боєм: отримати наказ, оцінити місцевість, скласти план в голові, поставити завдання, перевірити все до дрібниць. Бо для перемоги важливі не лише дії на полі бою, а й правильне планування за допомогою карти.

Читання карт є суперсилою кожного командира. Тож слухачі мусили визубрити, як позначаються системи координат, якими користуються армії країн НАТО, чим відрізняється магнітний азимут від істинного, позначка танка від мінометної, а гаубиці – від розрахунку ПТРК. Озброївшись кольоровими олівцями та офіцерськими лінійками, слухачі годинами наносили схеми умовного наступу, в який за легендою мав піти їхній підрозділ. Кожен слухач сам визначав бойовий порядок, наносив вогневі рубежі, формував легенду. Викладач оцінював не лише доцільність того чи іншого рішення, а й штабну культуру – знаки повинні бути акуратними, бо карта не терпить недбалості.

Від класів до полігону

Втім, оформити карту і пояснити свої рішення – лише пів справи! Слухач не отримає заліку без практичних занять на пересіченій місцевості. Зокрема, потрібно пройти по контрольних точках в густому лісі за визначений час лише з картою і компасом, без жодних GPS-навігаторів. Це геть непросто, але наступний етап – ще складніший. Для умовного наступу, який раніше спланували на карті, слід було провести рекогностування місцевості, на яке викладач завжди виїжджав особисто. Тільки безпосередньо на місці можна з’ясувати, чи проїде танк вузькою лісовою дорогою, чи не загрузне БТР у багнюці та визначити орієнтири для стрільби.

І ось ти йдеш бездоріжжям декілька кілометрів, запам’ятовуєш все, що бачиш, тоді отримуєш планшет, відкриваєш програму для створення карт ситуативної обстановки і наносиш рубежі розгортання підрозділів, позиції ворога, напрямки ударів… А потім «захищаєш» свій план перед викладачем: як саме збираєшся вийти противнику у фланг, чому ризикуєш наступати відкритим полем, чи вистачить боєприпасів у екіпажів бойових машин, що будеш робити, якщо ворог підтягне резерви. Питань безліч, бо відповідальність у командира надто висока – життя підлеглих.

Пояснюю слухачам, що у роботі командира дрібниць немає і будь-які прогалини в підготовці або при веденні бою можуть коштувати занадто дорого, – говорить викладач.

Особливості ведення бойових дій на фронті постійно змінюються, оновлюється й програма курсу L1. Начальник Навчально-наукового інституту професійної освіти НАНГУ наголошує, що з метою вивчення змін у тактиці ворога та освоєння новітніх зразків озброєння, які Сили оборони України застосовують у бою, викладачі та інструктори регулярно відряджаються у війська.

Змінюється та удосконалюється й форма викладання матеріалу. Наставники намагаються будувати заняття так, щоб вони були не нудні і максимально інтерактивні. Цікавість слухачів завжди викликає аналіз реальних боїв, благо сучасні технічні засоби дозволяють зафіксувати кожну дрібницю. Наприклад, розбирають легендарне відео, де боєць 92 окремої механізованої бригади ЗСУ імені Івана Сірка з позивним Хижак удвох із напарником відбивають російський штурм. Або відео бойового застосування FPV-дронів від бойової групи безпілотних комплексів «Гострі Картузи» 2 окремого загону Центру спеціального призначення «Омега» НГУ.

Разом з тим, на курсі цінують і досвід слухачів, які пройшли фронтовий гарт. Наприклад, капітана на ім’я Віталій, що став на захист України з перших днів АТО на Донбасі. Свій бойовий шлях гвардієць починав як стрілець, а згодом – навідник-оператор бронетранспортера. 15 серпня 2014 року при штурмі міста Ясинуватої на Донеччині Віталій дістав тяжке поранення, осколок снаряда пробив легеню. Проте це не зламало бойового духу гвардійця. Уже під час повномасштабної війни чоловік воював на одному з найгарячіших напрямків – під Авдіївкою, у складі ЦСП «Омега».

Багато з почутого на заняттях я уже знав. Але і почерпнув чимало нового, зокрема підтягнув топографію, навчився користуватися новітньою технікою зв’язку, дізнався, як правильно доводити попереднє бойове розпорядження. Атмосфера на заняттях така, що хочеться брати максимум знань. Приємно, що з викладачами можна подискутувати і до твоїх слів дослухаються, – ділиться враженнями військовослужбовець, який нині уже сам навчає бійців, обіймаючи посаду інструктора з вогневої підготовки у одному з гвардійських навчальних центрів.

Офіцер «Омеги» підкреслює, що оскільки війна постійно змінюється, універсального набору знань не існує. Проте можна і треба навчати командирів нестандартно вирішувати задачі, аналізувати ситуацію, прогнозувати дії ворога і ніколи не забувати, що за кожним наказом стоїть життя підлеглих.

Закінчується курс підготовки, як і годиться, комплексним екзаменом, за результатом якого випускники отримують (або не отримують, бувало і таке!) сертифікат командного курсу тактичного рівня L-1. Він відкриває двері до наступного етапу – командно-штабного курсу тактичного рівня L-2, де вже готують командирів та начальників штабів батальйону. Таким чином, викладачі зі слухачами не прощаються, а кажуть: до зустрічі через кілька років!

За матеріалами видання «Гвардія»