Цього шляхетного чоловіка з синіми, як море, очима, щиро шанують побратими. І ті, з якими знається не один рік, і молоді бійці, які тільки втілюють засвоєні ази військової професії на практиці. Люблять за гострий гумор, за добру вдачу і за вміння коротко і влучно говорити по суті справи.
Володимир – не майстер квітчастих фраз, довго говорити не любить, проте у військовій справі визнаний профі. Таким у своєму підрозділі він вважається по праву. З 2014 року він про війну знає не з чужих вуст. Брав участь у боях за Лисичанськ, тримав оборону на героїчному 32-му блокпосту неподалік села Сміле і міста Слов’яносербськ Луганської області.
«Війна – тяжка робота. Але реальний досвід можна дістати тільки тут. Молоді хлопці, які у моєму підпорядкуванні, справляються на всі 100, я ними пишаюсь. Сьогодні робимо все, щоб під час виконання завдань зберегти особовий склад. Ворожа арта лупить часто і безжально, у тому числі касетними боєприпасами. Ретельно облаштуємо позиції, організовуємо нехитрий армійський побут – це те, чим займаємось безперестанку, в коротких проміжках між виконанням завдань» – говорить гвардієць.
На війні гвардієць ніби риба у воді, бо зізнається, що любить воювати. З його вуст це звучить не як прояв агресивності, а радше як пошана і глибоке розуміння військової справи. Розуміння, власне, свого призначення як чоловіка, як воїна – боронити рідну землю від ворога. І саме шостим почуттям людини військової він передбачав: війною на сході України ворог не обмежиться, бо вже бачив, який підступний та кровожерливий наш російський сусід. Тому ретельно і послідовно готувався, не для звіту, не для галочки. Відточував бойові навички на навчаннях. І не дарма: впевненість у власних силах тепер допомагає на полі бою.
З фірмовою хрипотою у голосі дає перевірений рецепт бадьорості духу:
«Боротися із напругою завжди допомагає гумор, справжній, армійський. Без нього нікуди. А ворога поборемо, не сумніваюсь ні секунди. Буду залишатися й надалі на передових позиціях, аж до самої Перемоги».
