Навченість та стійкість — це те, за що цінується піхота. І саме ці риси характерні для підрозділів Нацгвардії, які героїчно б’ються сьогодні практично на всіх напрямках фронту. Знімальна група телеканалу «МИ – Україна» поспілкувалася з офіцерами 5 Слобожанської бригади, які воювали під Кремінною та Кліщіївкою.
Нацгвардієць Денис з позивним Шрам із молодшого лейтенанта після військової кафедри дослужився до капітана, згодом отримав орден «За мужність» 3-го ступеня. Зізнається, що ніколи не мріяв служити в армії, проте взяв до рук зброю після перших ударів росіян по рідному Харкову. Вони наповнили його серце гнівом та рішучістю. За день до повномасштабного вторгнення Денис побився об заклад з найкращим другом, що раптом почнеться Велика війна, то підуть у військо. Зранку 24-го лютого товариш прийшов до Дениса вже з речами. Поки Денис з побратимами тримали оборону Харкова, його батьки жили на Салтівці – у найбільш зруйнованому районі міста. Він бачив, як через його будинок летіла артилерія.
«Батькам телефонував, вони були на Салтівці, у них був генератор. На той час вони були «королями мікрорайону». Коли в тебе на Салтівці в лютому був генератор, або павербанк, або якщо в тебе Старлінк чи щось таке – ти міг стать мером Салтівки, гадаю», – згадує початок весни 2022 року Денис.
Найважче, говорить офіцер, було в боях за Кремінну. Замість дерев – зубочистки – таким запам’ятав Серебрянський ліс наш герой. Шрам запевняє, будь-хто, хто бачив їх хоч раз – впізнає.
«Кремінна – це ад [пекло]. Є багато видів аду на цій війні: Південь, Бахмут. А Кремінна – це взагалі окрема історія. Це взагалі інший світ – там штурми кожного дня», — ділиться Денис.
Там під Кремінною з Денисом був і побратим Максим. Він вже був досвідченим військовим у відставці, тому в перший же день повномасштабного вторгнення окупантів рвався захищати країну. Запевняє, що найважчим було повідомити про своє рішення дружині. На початку цієї війни – у 2014 році – у них народилася донечка, а тепер у лютому 2022 кохана була при надії – чекали сина.
Максим, як і Денис теж отримав орден «За мужність» 3-го ступеня. Тримав оборону під Балаклією і отримав поранення в Серебрянських лісах, та після реабілітації повернувся у стрій.
Згадує, як у Куп’янську одразу після звільнення їм допомагали місцеві:
«Він нам показав дорогу, під вибухи, він не злякався нічого. Він нас провів, показав дорогу», – згадує Максим.
Зараз обидва військових тримають оборону на Харківщині.
«Якщо ти не схочеш і не підеш, то решта теж, не схочуть і не підуть. А за тобою підуть», – розкриває секрети стійкості свого підрозділу офіцер 5 Слобожанської бригади Максим.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України
