Як гвардійці тренуювалися на гарматах Д-44 - НГУ
Підготовку робити “смерть ворогам” гарматою Д-44 пройшли гвардійці на Харківщині. Підготовка проходила в умовах тотальної конспірації, адже навчальні центри та полігони перетворились на цілі російських окупаційних військ. Вони постійно завдають по них ракетних ударів, намагаючись розірвати цикл підготовки мобілізованих до успішного ведення бойових дій.
 
Сьогодні радянська гармата Д-44 стоїть на озброєнні двадцяти країн. Виготовлялася до 1956 року, за цей час їх зробили майже 11 000. Працює переважно по настильній траєкторії. Серед її переваг — великі запаси боєприпасів у світі, надійність та можливість вражати цілі за 15 кілометрів.
 
Гармата Д-44, 46 року випуску, калібр 85 міліметрів. Скорострільність гармати дуже добра, приблизно двадцять пострілів на хвилину. Займаємось цілодобово, щоб ми одне одного розуміли з пів слова”, – розповів навідник гармати Євген. До повномасштабного вторгнення заробляв інтелектуальною працею. – “Я писав програми для верстатів, креслив 3-D моделі виробів. Але окупанти розбили ту домівку, де я жив, роботу розбомбили, машину. І тому я тут”
 
Приводити гармату у бойове положення та наводитись на ціль – гвардійці навчилися робити це вдень і вночі. Це фізично важко та виснажливо, проте іншого шляху отримати шанси на виживання під час активної контрбатарейної боротьби — немає. За артилерійською бусоллю — боєць з позивним “Небо”. Від нього залежить орієнтування гармати, вимірювання відстані, фіксація цілей, розвідка.
 
Спочатку я потрапив до піхоти, але потім почав вчитись на артилериста. Тоді перевели на командира гармати”, — ділиться “Небо”. Він та його дружина – представники творчої професії. Та життя його родини кардинально змінилося після початку повномасштабного вторгнення. — Я був фотографом. Фотографував переважно артистів театру. Дуже люблю балет. Це для мене — святе. Портрети, люди. Я багато фотографував дівчат з ХНАТОБ. Також працював з театром Шевченка. Коли почалася війна ми перші дні вирішили залишатися вдома. У мене дитина два з половиною рочки. На четвертий день війни [повномасштабного вторгнення] по Харкову активно почала працювати авіація. Після того, як уламки після авіаудару потрапили у мій будинок. Прийняли рішення вивозити дитину. Дуже складно було дістатися до залізничного вокзалу з ХТЗ, таксі не працювало. На вокзалі теж була величезна паніка. Добу ночували на вокзалі поки виїхали до Тернополя. Там ще два дні жили на вокзалі, поки не знайшли волонтерів, які нас поселили. Тоді я повернувся до Харкова, і з вокзалу пішов до військкомату. Наступного дня, я вже був у армії. Раніше до війська жодного стосунку не мав. Але тепер у мене є стимул, бажання: мою дитину образили, як і сотні інших наших дітей. Я не буду цього терпіти!”
 
Гвардієць зізнається: війна не вбиває творчих інстинктів, він так само, як і раніше мислить фотокадрами. Впевнений, що їх можна б було зробити безліч, високої художньої якості, але сьогодні він повністю віддається навчанню, щоб зробити свій внесок у наближення Перемоги України над росією.
 
Наразі вже навчені артилеристи виконують бойові завдання і нищать ворога на Донеччині.
 
 
Східне оперативно-територіальне об’єднання Національної гвардії України

Від admin