Коритися негараздам нацгвардійцю Дмитру ніколи не було до снаги. Одне з перших випробувань він пройшов під час Революції Гідності, у 2014-му. Тоді, як учасник Майдану, отримав серйозні поранення: від контузії та пошкодженого хребта до опіків дихальних шляхів. Довелося тривалий час лікуватися і в Україні, і закордоном. Так отримав статус учасника бойових дій. Пригадує, ще не було війни, а на Майдані українці здобували перший бойовий досвід. Навіть лікарі не знали, що робити з пораненими.
«Усі, хто мав кульові поранення рук і ніг отримали ампутації, тому що лікарі не мали досвіду роботи з бойовими пораненнями. На жаль, така гірка правда», – пригадує Дмитро.
Проблеми зі здоров’ям завадили службі в армії, але все змінилося з початком повномасштабної війни.
«24 лютого я зрозумів, що кожен має йти воювати, щоб завадити ворогу здійснити його плани й чинити ті лиха, які вони робили, – розповідає Дмитро, – Тато і мама у мене військові, тож в першу чергу я подзвонив батькові, який є беззаперечним авторитетом для мене. Він мене заспокоїв, але вже 28 лютого я прийшов напряму у військову частину Національної гвардії України».
Вибір Дмитра був невипадковим. В частині НГУ була можливість пройти навчання, підготуватися до виконання завдань. З кінця лютого почалася підготовка на полігоні. Дмитро пригадує, що попри те, що багато хто з мобілізованих не мав досвіду поводження зі зброєю, усі були налаштовані по-бойовому, не відчували страху перед майбутніми завданнями. Інструктори Нацгвардії прагнули у максимально короткі терміни навчити новобранців тактичних прийомів, поводженню зі зброєю тощо.
«Ми вивчали тактико-технічні характеристики, різні тактики застосування зброї, обрання вогневих позицій. Теорія давалася важче, а от практичні заняття – легше. Ми розуміли, що будуть реальні бойові умови, тому намагалися по-максимуму закріпити отримані знання», – розповідає Дмитро.
Коли Дмитро дізнався, що формується підрозділ, який їхатиме на схід, він першим зголосився до його лав. Вже незабаром опинився на блок пості неподалік Мар’їнки.
«Там були час від часу прильоти, але близьких стрілецьких боїв не було. Чи нас обходило, чи нам таланило, чи ми багато молилися, але все було добре», – пригадує Дмитро.
Трохи згодом отримали завдання зайняти небезпечні позиції в Павлівці. Дмитро пригадує:
«Тут вперше впритул зустрівся з противником, так само вперше потрапили під масовані артобстріли. Думали, що загинемо, але повинні були виконати завдання просуватися і зайняти позиції. Просувалися від будинку до будинку. Під час пересування в трьох метрах від мене впав снаряд. Здалося, в той момент нічого не відчув. У мене почалася слабкість, але хлопці підхопили мене і ми побігли далі. Діставшись до позицій ми дві доби їх утримували в умовах близьких боїв «будинок в будинок». До того ж противник користувався артилерійською підтримкою мінометів, «Градів», танків. Одного разу ворожі танки були метрах в 500 від нас. Я вже думав то кінець, але вони відійшли».
Як з’ясувалося пізніше, приліт злощасного снаряда пошкодив шию і спину. Їх ніби паралізувало, почалися такі сильні болі, що Дмитро ані лежати, ані сидіти не міг. Наявні знеболюючі трохи допомагали, але гвардійця довелося евакуювати разом з пораненими.
Чергове поранення для Дмитра стало випробуванням, але так само не скорило його. Звільнятися з військової служби він не планує. Після лікування хотів повернутися до виконання бойових завдань, але командири вмовили його відкласти поїздку. Поки ж планує ділитися бойовим досвідом, служити в тилу і активно займатися спортом.
«Коли були проблеми зі спиною, я з 2018 року з братом почав займатися настільним тенісом. Помітив, що після тренувань спині ставало легше, і увійшов в азарт. Настільний теніс став моїм хобі, у вільний час завжди знаходив можливість потренуватися. Досяг чемпіонства серед учасників бойових дій», – розповідає Дмитро. Про «Ігри Нескорених», які відбулися у травні у Львові, дізнався із сайту міністерства ветеранів, і, не вагаючись, вирішив взяти участь та перемогти у своїй дисципліні.
«Атмосфера на змаганнях вражаюча. Позитивних емоцій вистачає на цілий рік. Спілкувався з побратимами дуже тепло. На змаганнях ніхто не говорить про війну, попри те, що хтось без кінцівок, хтось на візку. Для багатьох спорт став сенсом життя, який вони наново відкрили для себе. Я був вражений, коли хлопчина з Дніпра без двох ніг тягнув штангу 130 кг, або ж інший, на протезах пробігав на швидкість 1,5 км», – поділився Дмитро.
Наразі Дмитро продовжує свою службу у лавах Нацгвардії та чекає результатів змагань. Адже саме зараз вирішується, чи поїде він у складі Національної збірної на змагання до Дюссельдорфу. Хлопець розповідає, що ці змагання подарували йому не просто величезний плацдарм для подальшого розвитку, а й безліч нових друзів. Дмитро з впевненістю заявляє, що буде брати участь у змаганнях щороку, аби знову і знову переживати ті відчуття.
