«З російським вторгненням батьки наполягли, щоб я залишив місто, оскільки великої впевненості в тому, що Харків протримається, як це виявилося на нинішній день, не було. Тому з дружиною виїхав на Захід, але не зміг всидіти на місці. Спробував волонтерити, та цього мені було замало. Тому на початку березня пішов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, звідки мене відправили до Національної гвардії України», — пригадує Владислав.

Тренер-спортсмен готовий був одразу їхати на передову, але вже усвідомив, наскільки добре, що таких «гарячих голів» вчасно зупиняють і намагаються чомусь навчити. Зі свого боку, Владислав теж долучається до навчання гвардійців. Ініціативна група (близько десяти чоловік), у вільний від служби час, всерйоз зайнялася фізичною підготовкою: пробіжки, силові вправи, розтяжки. Гвардійці використовують все, що можна використати в спорті: відкриті ділянки, бутлі з водою, вагу власного тіла — майже, як в польових умовах. Саме тут досвід і знання Владислава виявилися доречними.

«На кожному етапі військової підготовки потрібно знати та вміти, як розрахувати свої сили та витримку. Наприклад, при носінні бронежилету — врахувати компресію на хребет, при триманні автомата — силу м’язових зв’язок, в тактичній медицині — вагу пораненого і т.д. Завдяки тренерському досвіду, я вчу побратимів, як правильно гартувати своє тіло, щоб уникати травм та розтяжок».

На тренуваннях викладаються усі гвардійці — від 20-ти до 50-ти річного. Ніхто не хоче марнувати час, усі намагаються покращити свої фізичні кондиції. «Це свідчить про вмотивованість військових, про те, що люди готові бути сильнішими для захисту країни. Така віддача та підготовка стануть одними з передумов перемоги», — переконаний Владислав.