Бесіду ведемо під шаленою зливою на одній із запасних позицій одного з підрозділів 5-ї Слобожанської бригади. Шанці швидко наповнюються водою, у бліндажах доводиться періодично виливати воду з посудин, підставлених під струмки води. Наш герой — людина з гарною українською мовою та харизматичним козацьким оселедцем.

“Позивний Полин. Заступник командира по роботі з особовим складом. Освіта вища технічна, закінчив ХАІ, десять років працював науковим співробітником, це робота, фактично, інженера. При інституті була військова кафедра, яку й закінчив, — розповідає “Полин”.

І продовжує, що був призваний у 2014-му — мобілізований у третю хвилю. Виконував завдання районі проведення АТО.

Стояли під Щастям у Луганській області, можна сказати, дев’ять місяців “билися за щастя”. Був заступником командира батареї по роботі з особовим складом. Після демобілізації [звільнення у запас] знову працював інженером”.

24 лютого 2022-го Полин прийшов до військкомату. У бригаду, де служив раніше, варіантів дістатися вже не було, запропонували Національну гвардію. Він погодився, але декілька місяців довелося почекати.

“Перші справжні бойові дії побачив при заході в Підлиман. До цього несли службу на блокпостах у Харкові, потім на початку літа були в Пришибі, Явірському під Балаклеєю. У листопаді вже були у Серебрянському лісі”, —  згадує Полин.

Раніше він служив у іншому батальйоні, з яким декілька місяців був у лісах під Кремінною. Гвардієць ділиться, які найбільш поширені питання, з якими стикається офіцер по роботі з особовим складом на передовій: фінансова складова, відпустки, і своєчасне нагородження достойних вояків.

“Настрій бойовий, новачкам допомагають усім колективом, колектив у нас теж бойовий. Проте з психології відомо, що будь-яке обмеження волі, свідоме чи несвідоме, впливає на психіку людини. Армія – це теж, у певному сенсі обмеження волі. Але ми, військові, розуміємо, що це не нас позбавляють волі, а ми самі йдемо цим шляхом, беручи на себе певну несвободу власних дій задля захисту країни. Постійно спілкуюсь з бійцями, з’ясовую, які вони мають проблеми. Вчасно надана відпустка, планова чи за родинними обставинами — це гарна профілактика майбутніх викликів по лінії дисципліни. Але є люди, які інколи не розуміють, що немає можливості відпустити “сьогодні”, бо це армія, а не “клуб за інтересами”, — акцентує Полин. — Головне: постійно треба “тримати руку на пульсі” підрозділу. З людиною треба говорити не тоді, коли проблема виникла, а тоді, коли бачиш, що вона ще назріває. Вчасно порозмовляти, попередити про наслідки та відповідальність, дати дружню пораду — ось наші базові завдання”.

Цікавимось чи відчуває Полин себе вже “кадровим” офіцером, чи є різниця між офіцерами запасу на першій та другій війнах?

“Я – той, кого в армії називають “піджак” [військовий жаргонізм,  військовослужбовець запасу, який отримав офіцерське звання, закінчивши військову кафедру при вищому навчальному закладі]. Вже поношений, але ще міцний. Військовим себе відчуваю, але відмінність у тому, що після завершення гострої фази війни кадрові офіцери у більшості залишаються в армії, бо це їхнє життя, а я знов стану цивільним інженером. У нас з колегами цікавий проєкт є, думаю, він знадобиться під час розбудови повоєнної України”, — озвучує плани на майбутнє “Полин”.

Гвардієць зазначає, що мав законні підстави не йти до війська за мобілізацією, проте інакше вчинити не міг.

“Я одружений, маю трьох дітей, усі хлопчики. Старшому одинадцять років. Я маю право не служити, але який це буде приклад моїм козакам? Це мій свідомий вибір — служба у Національній гвардії України”,  — з великою внутрішньою силою каже “Полин”.

Командування бригади зазначає: керованість підрозділами на передовій великою мірою залежить від офіцерів, які опікуються моральним станом бійців та які дійсно здатні демонструвати приклад підлеглим. Власне такою людиною і є батько, офіцер та інженер Полин.

Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України