Я очікував контрнаступу з першого дня, але ж ми військові, тому чекав на наказ, а вже коли ми зайшли в Уди й побачили як противник кинув усе, своїх двохсотих, майно, БК, зброю і втік від нас, я зрозумів, що ця тенденція буде і надалі. Прийшло розуміння, що казали про цю велику армію, другу у світі – видумане. Відчули впевненість в собі, що ми їх проженемо».

Позиції ворога почали «розсипатися» на очах. Під час свого відступу окупанти лишали багато «подарунків», які надалі допомагали гвардійцям на полі бою. 

Після того, як ми зайшли в Куп’янськ, була виявлена техніка ворога і наші хлопці «затрофеїли» цілий КАМАЗ з боєкомплектом. Потім в той же вечір ми висунулись за наказом в Куп’янськ-Вузловий. Коли ми заходили ще все горіло, було багато трупів росіян. Далі ми поїхали в Ківшарівку, а звідти в Стельмахівку. В Стельмахівці ми зайшли, зайняли позиції, а вже з  іншої сторони річки був ворог».

Наступними населеними пунктами підрозділу Маркера були Новоосинове, Глушківка, Богуславка і вже закріпилися нацгвардійці в селищі Новоселівському.

Там було дуже «спекотно», бо ворог був поряд і намагався постійно штурмувати нас. Але ми не здали жодної позиції, тримали міцно і немало ворога там знищили».

Маркер розповідає, що на звільнених територіях його здивували люди, те, наскільки вони відкрито зустрічали їх.

Особливо коли села звільняєш, люди вибігали з прапорами, зустрічали і одразу розказували: «А он там пуста хата, там жили окупанти, там бажано перевірити». Тобто одразу допомагали, розповідали де може бути ворог». 

Про свою особисту мотивацію Маркер розповідає небагато, але впевнений, що зараз вона в усіх одна – звільнити наші території і щоб над кожним українським містом майорів український прапор.

Тут я познайомився з чудовими людьми, які стали мені друзями, побратими, з яким я готовий і надалі працювати до повного звільнення України».

Відділення інформації і комунікації Східного ТУ