Гвардієць 5 Слобожанської бригади Влад поділився своїми спостереженнями за розвитком ситуації під Кремінною.
Владу двадцять дев’ять років. Ми зустрілись на блокпості, розмовляли у перерві між чергуваннями. Вдумливий та глибокий погляд — Владислав щойно повернувся з ротації під Кремінною, усі його емоції свіжі. Тому розмова несподівано прийняла філософський відтінок. Влад розмовляє спокійно та виважено. Строкову служби проходив у ППО, в роті охорони аеродрому.
«Я служив з 2013-го по 2015-й. Прослужив на рік більше, бо, як і зараз, росія вдерлася до України. Мав служити рік, служив два. Залишили на строковій службі через війну», – пригадує Влад.
Після демобілізації закінчив технікум за спеціальністю «електромеханік шахтового обладнання», але за цим фахом не працював, а знайшов роботу за кордоном, у Польщі. Займався логістикою на складах: транспортування, облік товарообігу.
Перед повномасштабним вторгненням приїхав у відпустку до рідного міста, але повернутися до Польщі вже не зміг, бо в Україні закрили кордони для осіб призовного віку.
«Я сам з Кривого Рогу. Всі знають про 95-й квартал, але не всі знають, що це район інтелігентний. Є, наприклад, 17–й квартал чи 44-й – зайшов туди ввечері – мінус гаманець та телефон», — жартує Влад.
Коли прийшла поштою повістка, він одразу пішов до військкомату. 6 липня 2022-го року призвався у Кривому Розі, але його відправили до Харкова, де й потрапив у 5-ту Слобожанську бригаду Національної гвардії України. З бригадою звільняв Ізюм, Лиман, а потім з батальйоном зайшов під Кремінну у Серебрянський ліс. 40 днів був на передовій, щойно повернувся.
Ми просимо нашого співрозмовника пригадати його перший вихід на позицію, й несподівано бесіда приймає те саме філософське звучання.
«Перший вихід? … Ти не розумієш, що відбувається, сприймаєш все як суцільний хаос, вибухи, стрільба, крики. Ще не знаєш своєї реакції на це все, наче заново знайомишся з собою. Ти бачиш себе таким, яким ще не бачив. Тут ти справжній, злітає все лушпиння. Тут немає «понтів». Ти на виду, тому немає сенсу їх «колотити». Пацани тут чесно кажуть, от тут я молодець, а тут злякався. І все це нормально сприймається, бо у всіх так – все чесно», — щиро відповідає Влад.
Просимо розповісти про наступні виходи «на нуль». Градус бесіди емоційно зростає.
«Другий та третій вихід набагато страшніше, ніж перший. Ти вже розумієш, що відбувається, що навколо смерть, яка кожної секунди може забрати тебе чи побратимів. Є страх та є обов’язок, які борються між собою. Якщо перемагає обов’язок – пишаєшся собою», — каже Влад.
Ми запитуємо, як перемогти власний страх, що боєць Влад може порадити іншим, хто лише готується вийти на передову? Тут Влад трохи задумується, відповідає не одразу, обдумуючи кожне слово.
«Рецептів, як перемогти страх просто не існує. Я намагаюсь просто не думати про це. От взагалі. Ні про те, що там на позиції відбувається, ні про те, що там зараз нас чекає. Концентруюсь на виконанні обов’язкових речей, найпростіших. Наприклад, щоб автомат завжди був на ремені, бо при близькому вибуху будеш летіти з автоматом у різні боки, а ворог може бути близько», — вже неквапливо промовляє Влад.
Влад не захотів згадувати про конкретні бойові випадки, тому ми ще і ще говорили з бійцем про цю філософію виходу з ситуацій, де життя та смерть настільки близькі, що іноді їх розрізняють секунди чи сантиметри. Влад захищає свою країну від навали окупантів, і вся його філософія має практичний характер – він хоче вижити, але при цьому не втратити честь. Бо це – найдорожче, що є у воїна.
Наостанок ми запитали Влада про родину. Відповідає, що є мати та батько. А далі замислюється на пару секунд та додає, що є кохана.
«Є дівчина, яку кохаю, але досі не освідчився. Зараз розумію, що неправильно не мати родини, дружини, дітей. Зрозумів це лише тут. Дуже шкодую, що не зробив пропозицію коханій, поки була можливість. Напишіть про це, може вона прочитає», — з нотами жалю завершує розмову Влад.
Зичимо Владу, щоб його кохана відповіла йому «Так!». Наш герой на це заслуговує – особисте та родинне щастя!
Відділення інформації і комунікації Східного ТУ
