У цій розповіді артилерист розповів про любов до професії, її професійні особливості і те, яку роль вона відіграє в бойових діях на фронті на бахмутському напрямку.
Попередній
Наступна
Ще з літа минулого року я намагався потрапити до артилерії, ходив до військкомату, де мені сказали чекати. Нарешті я дочекався свого дня народження, коли мені вручили подарунок – повістку до армії. Коли ми потрапили до Бригади швидкого реагування, мої земляки з Вишгорода вирішили йти в піхоту, а я пішов до гаубично-артилерійського дивізіону, в якому воюю і сьогодні.
Одна з речей, які мене найбільше захоплюють у ствольній артилерії – це постріл на повному заряді. Це яскраві та потужні відчуття, коли ти усім організмом відчуваєш міць своєї зброї. Також завжди радіємо, коли приходить підтвердження про влучання в ціль – як сьогодні, коли на нашому напрямку було знищено російську гармату “Рапіра”. І ще така річ як злагоджений колектив, коли твій розрахунок перетворюється для тебе на родину. Ви весь час проводите разом, спите в одному бліндажі, виконуєте одну роботу. З часом розумієш, що хоч люди й різні, але ви не роздумуючи можете віддати один за одного життя, в цьому є свій кайф. Наприклад, сьогодні я працюю не зі своїм розрахунком, але ми вже швидко знайшли спільну мову. Тут кожен знає, що йому робити.
Найстрашніше в нашій роботі, на мою думку, це коли не чуєш “вихід” з гармати противника, але чуєш уже “прихід” по своїй позиції. І дякуєш Богу за те, що ворог не влучив з першого разу. Це означає, що ти використав свій шанс.
Моїй найяскравіші спогади – про наше перше бойове завдання, коли розрахунку довелося дуже багато працювати по російській піхоті. Наші війська намагалися відновити контроль над позицією в Спірному, тієї ж миті відбувався зустрічний штурм окупантів. Одним словом, бій був дуже серйозній. І наша артилерія, і артилерія ЗСУ працювали як одне ціле, постріли лунали кожні 15-20 секунд.
Це виглядало ніби у бойовику: активна робота нашої артилерії та російської “контрбатареї” по нас, вогонь з авіації, вся ніч була наповнена вибухами і спалахами.
Ні на що не проміняв би “арту”, навіть якби була така можливість. У нас чудовий колектив, адекватні командири. Немає такого як у “совку”: біжи до гармати під обстрілами і стій на смерть. Це дико. Може, у росіян так заведено, але у нашій артилерії бережуть особовий склад. “Совковщини” такої немає, та й командири молоді, з клепкою в голові, розуміють що живі люди цінніші за метал.
Людям в тилу я хотів би передати одне: не забувайте цінувати життя. І допомагати нашому війську. Багато хто, від’їжджаючи навіть від Донецької області, забуває про те, що у нас триває війна, а наше військо продовжує знаходитися тут, продовжує воювати і зупиняти загарбника. Завжди пам’ятайте про нас!
Група інформації і комунікації Бригади “Рубіж”
