“Вони наступали групами по 5-6 людей, переважно вночі, – розповідає Муха про бої поблизу Бахмута. Такі наступи відбувались день у день, 16 днів поспіль хлопці входили з ними в контакт, захищаючи позиції. Проти нас воювали вагнерівці, не ті, які вишколені військові, а зеки в залізних касках і броніках, які не тримають нічого”.

Після поранення одного з побратимів, Андрій взяв на себе обов’язки командира взводу. Зі слів гвардійця, керувати людьми, з якими ви вже як сім’я, – це додаткова відповідальність за життя кожного з них.

“росія – прогнивша країна. В цих людей немає майбутнього. І вони прийшли до нас нав’язати нам таке ж життя без майбутнього. Я не хочу, щоб моя маленька донечка колись жила так, як вони там живуть”, – пояснює свою мотивацію чоловік.

Андрій каже: роль волонтерів у цій війні складно переоцінити. Завдяки отриманим тепловізорам, пікапам та дронам хлопці якісно виконували завдання, перетворюючи окупантів на добрива для нашої землі.

“Загадувати наперед – не моє, сьогодні ми виконуємо завдання в столиці, а завтра знову будем потрібні на полі бою. Знаю точно, що ми переможемо, а там – буду думати чим займатися далі, хочу приділяти більше часу сім’ї”, – ділиться гвардієць думками про майбутнє.