Нацгвардієць Олексій на псевдо Назар брав участь у зачистках після звільнення правобережжя Херсонщини. Тоді він разом із побратимами проводили контрдиверсійні заходи на звільнених територіях, затримували колаборантів та передавали їх у відповідні органи. Серйозну контузію він отримав після двох місяців перебування на позиції. Наказ на вихід змусив ретельно готуватися.
Два місяці ми виживали — вийти не було можливості взагалі. Нам дронами доставляти їжу, воду, заряджені батарейки. Ворог діяв тактично: вони знали, що штурмувати не зможуть, тому намагалися «розібрати» нас по цеглинках. Кожен ранок у нас починався з мінометів — від 60-го до 120-го калібру. Потім підключалися дрони зі скидами та FPV. По сусідніх позиціях працювала авіація», — розповідає він.
Вижити допомогло укриття — напівпідвал із бетонними стінами товщиною 60 см. Зверху стояла триповерхова будівля, яку росіяни розбомбили. Руїни впали на позицію, створивши своєрідну «подушку безпеки».
На 50-й день до нас прилетів дрон із колонкою, з якої лунали заклики здаватися. Психологічний тиск був постійним. Ми вже морально готувалися до штурму», — каже боєць.
Кілька днів підрозділ чекав на евакуацію, однак через щільне мінування та постійні атаки дронами довелося виходити пішки майже 10 км.
Ми спостерігали за ворогом і вибрали відповідний момент. У нас було лише 20 хвилин. Територія навколо була повністю замінована — і «пелюстками», і протитанковими мінами. Виходили вчотирьох. Коли добігли до балки біля села, над нами завис ворожий дрон. Як він нас не помітив — одному Богу відомо. Слава Богу, була «зеленка», де ми сховалися. Але далі — ще майже чотири кілометри відкритої місцевості, спаленої вщент. Вздовж стежки — вирви від снарядів і стирчать авіаційні ракети. Коли дісталися до траси — нас виявив дрон. Попереду на дорозі був старий блокпост, до якого залишалося подолати близько кілометра. Коли дрон відлетів, ми розуміли, що до початку обстрілу в запасі є кілька хвилин. Тільки ми дісталися до укриття і десь за хвилину нас почали обстрілювати. Через кілька годин за нами приїхав евак і ми змогли вибратися», — ділиться Назар.
Після виходу Назар пройшов лікування та продовжує виконувати завдання з охорони та оборони державних об’єктів.
З початком повномасштабного вторгнення я добровільно пішов – чого чекати? На нас напали, треба йти. Якби треба було б йти знову – пішов би. Ми розуміємо, що треба тримати оборону, тоді ми зможемо все втримати. Коли провідник на псевдо Шаман заводив нас на позиції, то сказав – тримайтесь. Отак ми і трималися – 66 днів», — згадує воїн.
Група комунікації Центрального ТУ НГУ
