Нацгвардієць Руслан на псевдо Самбо потрапив до Криворізької бригади Національної гвардії у перші дні війни.
«За два тижні до початку повномасштабного вторгнення мені зателефонували з частини, в якій я проходив строкову службу, і тоді я зрозумів, що потрібно готуватися», – згадує Самбо.
Ввечері, 23 лютого, його речі були зібрані в рюкзак, а зранку, 24-го, Руслан вже був у військкоматі. З самого дитинства чоловік займається спортом – брав участь у всеукраїнських змаганнях з боротьби самбо, професійно займався футболом та у 17-річному віці деякий час грав за футбольну команду міста Маріуполя.
«Фізична підготовка надзвичайно важлива, адже тобі доводиться долати пішки великі дистанції у повному екіпіруванні», – відзначає гвардієць.
Перша ротація на Донеччину стала справжнім випробуванням на міцність. Навесні минулого року Новомихайлівка, що на Донеччині, була однією із найгарячіших точок. Раз по раз російські війська намагалися проривати оборону, однак усі їх спроби були марними – Сили оборони відбивали кожну атаку противника.
«Наші позиції були на самому «нулі». Разом з нами були бійці з різних підрозділів і вони передавали нам свій досвід. Команда була надзвичайно згуртована та об’єднана однією метою – знищити ворога», – розповідає Руслан.
«Коли ти постійно перебуваєш під обстрілами, то починаєш розрізняти усі звуки – де «вихід», де «приліт», – говорить військовий. – Після чергового обстрілу ми рухалися до сусідньої позиції та несли гранатомет. В цей час за нами слідкувала ворожа «пташка». Майже відразу по нас відкрили вогонь – росіяни думали, що ми несемо «Джавеліни». Їх вони дуже боялися», – згадує Самбо.
Одна із позицій, на якій був Самбо, знаходилася менш ніж у 200 метрах від позицій росіян.
«Перебуваючи в наряді я спостерігав за їх позиціями у «нічник». Зазвичай вони пили багато алкоголю, а потім, бувши вже п’яними, хаотично стріляли в нашу сторону, провокуючи на вогонь у відповідь. Перед спробами наступу по нас завжди працювала артилерія, а вже потім намагалася пройти піхота», – відзначає Руслан.
«На початку травня було кілька днів затишшя, а вже ближче до 9 травня противник активізувався. 7 травня з п’ятої ранку по нас почала працювати та артилерія, і авіація одночасно. В сусідню позицію влучив танковий снаряд і боєць з позивним Куля, який там знаходився, отримав важке поранення ніг. Наш бойовий медик надав йому допомогу, але, на жаль, сам потрапив під танковий обстріл та загинув. Відчуття часу стиралося, адже обстріли не припинялися і снаряди лягали один біля одного. Я чув крики про допомогу і намагався залишатися у свідомості. Коли танк почав працювати в іншу сторону, з’явилася можливість відтягти Кулю на іншу позицію для евакуації. Я залишився з ним, поки інші бійці висунулися в сусідню посадку за допомогою. Потрібно було відійти на більш безпечну дистанцію і кілька годин, скільки вистачило сил, тягнув Кулю та слідкував, щоб він не втрачав свідомість, – розповідає Руслан, – Куля почав марити і я зрозумів, що без медичної допомоги він довго не протягне, тому прийняв рішення самостійно йти за підмогою. Взявши з собою кількох осіб, ми змогли евакуювати Кулю».
Після евакуації пораненого, Самбо пройшов лікування та повернувся у стрій – у складі підрозділу оперативного призначення та звільняв окуповані населені пункти правобережної Херсонщини.
Група інформації та комунікації Центрального ТУ
