Волонтер Матеуш Ванцек [Matthäus] та його друзі Сабіна, Тамара та Сімон доставили до звільнених сіл півночі Харківщини гуманітарний вантаж. Вони приїхали із західнонімецьких міст Леннештадту та Тріру. Їм у цьому допомогли харківські волонтери група “Help Army” та гвардійці.
Населення Леннештадту та Тріру збирало кошти для цієї місії, аби показати українцям, що звичайні німці підтримують їх у цій війні. Волонтери закупають продукти, засоби гігієни та побутової хімії у Харкові та розвозять їх у найбільш постраждалі від російської агресії райони. Крім того, вони підтримують контакт з тими, кому вже встигли допомогти, аби люди знали: вони не самі, про них завжди пам’ятають. Цього разу географія місії значно розширилась: волонтери прагнули побачити не лише Харків (Північну Салтівку, Горизонт), але й деокуповані населені пункти. Зокрема завезли понад півтори сотні індивідуальних наборів до сіл Гоптівка, Дубівка та Безруки. Після цього подались допомагати мешканцям Харківщини на південному напрямку. Німецьких волонтерів вразили не лише наслідки російського вторгнення, але й стійкість українців, які міцно тримаються за землю своїх пращурів.
“На п’ятий день від початку війни [повномасштабного вторгнення росії в Україну] я розпочала збір гуманітарної допомоги. Я бачила тисячі людей, які проявляли солідарність [з українцями]. Це мене мотивувало ще більше допомагати. Всі люди мають об’єднуватися перед лицем катастрофи чи війни, — каже Сабіна. Вона — медична сестра з Леннештадту, має п’ятеро дітей та вісім онуків. — Харків мене вразив неймовірно. Ви — українці — дуже сильний народ. Я бачу як ви відбудовуєте зруйноване та як боретеся проти агресора. І я — у захваті від цього!”
У теперішній місії вдалося об’єднати зусилля не лише мешканців Леннештадту, але й значно більшого міста — стародавнього Трієра (він, кажуть, давніший від Риму).
“Спершу я трохи остерігалася їхати сюди, бо знала про Україну лише з телебачення. Нас тут дуже добре зустріли. Вражена тим, як ви постійно йдете у наступ”, — ділиться мешканка прикордонного Тріру Тамара. Вона працювала у соціальній сфері, та опікувалася потребами дітей-сиріт у навчальних закладах.
“Я дізнався про минулу акцію Матеуша у Харкові, і побачив наскільки тут люди потребують допомоги. Крім того, я приїхав сюди, бо українці воюють не лише за себе і свою країну, але й за всю Європу”, — коментує Сімон. займається логістикою та економікою у всесвітньо відомій компанії, яка виробляє солодощі, працює у Люксембургу.
“Ми починали нашу акцію з Леннештадту. Потім до нас долучились мешканці Тріру, розташованого неподалік Люксембургу. Понад сто тисяч населення, дуже багато людей підтримують Україну! Я вірю, що ми продовжимо масштабуватися”, — пояснює мешканець Леннештадту та координатор волонтерської місії Матеуш. Він допомагає українцям з 2014 року. За цей час він об’їздив увесь схід та південь. У 2022 він та його друзі почали багато робити для родин українців, які евакуювалися до Німеччини. Також Матеуш зосередив свої зусилля на Харківщині.
Мешканці та волонтери обнімались брались за руки та співали “Червону калину”. Також місцеві ділилися з волонтерами тим, що пережили в окупації.
“Нам забороняли користуватися телефонами, особливо смартфонами. Казали, що ми тут всі корегувальники, і людей забирали. Спочатку у нас тут був “вакуум” [влади]. Вони [російські окупанти] тут повз проскочили, бо на їхніх картах нашого села не було. А у середині березня заїхали одинадцять машин. Вони шукали прикордонників. А потім розташувались і 23 березня позабирали прикордонників, у тому числі й мого сина. Казали, що всього на дві години, а повернули через два дні. А були такі, яких і шістнадцять днів тримали, а кого і двадцять. Їм одягали мішки на голову, і вивозили. Вилучали документи, телефон та форму”, — мешканка Гоптівки Наталя.
У Гоптівці розвантажували допомогу біля клубу, зруйнованого внаслідок боїв. До одного з гвардійців підійшла бабуся і попрохала перевірити, що сталося з вишитим її руками портретом Лесі Українки. Парадокс, але окупанти, які сплюндрували все навколо — його не зачепили.
Тим часом німецькі та українські волонтери під час цієї акції не лише роздавали гуманітарну допомогу, але й детально дізнавались про умови життя та потреби населення деокупованих територій.
“Ми сподіваємося, що нам вдасться зробити так, щоб потім обов’язково все життя дружили не лише ми, але й наші діти та онуки. Щоб їздили до одне одного в гості. Щоб наші народи могли якомога ближче спілкуватися”, — запевняє координатор волонтерської групи “Help Army”Анжела Денисенко.
Матеуш обіцяє незабаром прибути з новою ще більш масштабною гуманітарною місією. Він та його друзі прагнуть зробити це стійким трендом серед звичайних німців.
