Ця історія – про те, як завдяки інтелекту, рішучості, сучасним технологіям і злагодженій роботі із суміжними підрозділами бійці ЦСП «Омега» звільнили побратима, який чотири тижні перебував у ворожому полоні.
Завдання із «зірочкою»
Напівпідвальне приміщення пункту управління. Освітлення приглушене, утім випромінювання моніторів і тактичних ліхтарів достатньо, щоб розгледіти умовні позначки та деталі рельєфу на картах. На одному з екранів, розділеному на кілька секторів, у режимі реального часу транслюється відео з безпілотників.
Навколо столу з картами – офіцери Центру спеціального призначення «Омега» НГУ. В атмосфері відчутна напруга, проте без хаосу. Це не тривожність, це – концентрація. Зосереджені обличчя. Тиша. Обмін короткими репліками. І знову тиша…
Спецпризначенці розробляють план операції. За понад чотири роки повномасштабної війни кожен із них спланував і провів їх не один десяток. Однак із таким завданням, як цього разу, ще ніхто не стикався: їхній побратим на псевдо Карат дістав поранення, а потім потрапив у полон. Усі присутні розуміють: визволити його – завдання із зірочкою, та для «омегівців» зробити це – справа честі.
Суміжники кажуть, що готові відбити позицію штурмом. Спробував їх відмовити і, схоже, переконав. По-перше, у разі штурму «в лоб» ми неминуче зазнаємо втрат: ворог повністю контролює шляхи підходу. По-друге, росіяни можуть вбити Карата, – каже Євгеній на псевдо Самурай, командир 1 окремого загону спецпризначення «Омега».
На початку 2026 року ворог намагався захопити позицію на Покровському напрямку, де перебували українські військові, зокрема й Карат. Окупанти активно обстрілювали її з артилерії, застосовували дрони. Серед українських захисників з’явилися загиблі та поранені. 12 січня дістав поранення і Карат.
Спроби провести евакуацію, на жаль, були безуспішними. Під час однієї з них із «Каратом» був втрачений зв’язок. Часу на пошуки вже не було: поранень різного характеру та ступенів тяжкості дістали більшість представників рятувальної місії, адже противник не припиняв обстрілів. Щоб зберегти їхні життя, група була змушена повернутися ні з чим…
1 – Карат на позиції; 2 – солдат рф на позиції з «Каратом»; 3 – солдати рф на позиції з «Каратом»; 4 – ураження позицій рф бійцями СОУ (знімки з дрона)
Пиріг і батіг від «Омеги»
Близько доби спецпризначенці не мали від Карата жодних звісток. «Омегівці» уважно переглядали історію трансляцій з безпілотників, які постійно вели розвідку поблизу залишеної позиції. Згодом командирові 1 ОЗСП доповіли, що бачили постать, схожу на Карата. Однак він там – не один.
Того ж вечора гвардійці скинули на позицію радіостанцію та записку: «Карате, ми знаємо, що ти не сам. Потрібно поговорити із “гостями”». Наступного ранку росіяни вийшли на зв’язок. Відтоді щодня, упродовж майже чотирьох тижнів, «омегівцям» доводилося з ними спілкуватися.
Вести ці перемовини особисто для мене було чи не найважчим випробуванням у житті, не лише в цій операції. Окупанти, які утримували Карата, потрапили на війну з в’язниці. Між росіянами й українцями – і так ментальна прірва, а про такий специфічний контингент годі й казати! Я звертався за допомогою до професійних переговорників. Якби не їхні поради, не знаю, наскільки б у нас із побратимами вистачило ресурсу, – пригадує Самурай.
Паралельно з переговорами «омегівці» розпочали планування ударно-пошукових дій із використанням розрахунків БпЛА та наземних роботизованих комплексів – як власних, так і суміжних підрозділів. Зокрема, позиції та живу силу противника вражали екіпажі 1, 3 та 4 ОЗСП, окремого загону безпілотних систем спецпризначення «Крила Омеги», окремого водолазного загону спеціального призначення «Омега», 14 бригади оперативного призначення НГУ імені Івана Богуна «Червона калина» та спецпідрозділу «А» Служби безпеки України.
Аналіз обстановки, результати вогневого ураження та варіанти подальших дій опрацьовувалися на командному пункті 1 ОЗСП «Омега». Координував усі зусилля командир загону.
Унікальність цієї операції полягає у мінімальному залученні людей і максимальному використанні безпілотників у наземних бойових діях. Ми перерізали ворогові логістику, дистанційно замінували підходи до позицій і, звісно, методично вибивали противника з позицій по сусідству з тією, де утримували Карата, – розповідає Євгеній.
Євгеній, Самурай – командир 1 ОЗСП «Омега», керував операцією з порятунку Карата
Втім, ретельне планування доводилося поєднувати з постійною імпровізацією та коригуванням дій з урахуванням поточної обстановки.
Перед тим, як розпочати планування операції, я розмовляв про неї з багатьма командирами. Ніхто з них досі не проводив нічого подібного. Тож нам довелося багато експериментувати. Ми розробили сім варіантів дій із порятунку Карата, пробували їх по черзі. Зрештою спрацював п’ятий, – зазначає Самурай.
Хепіенд, але не для всіх
Удари «омегівців» та суміжних підрозділів створювали постійний тиск на ворога. І хоч росіяни намагалися контратакувати й заходити вглиб позицій українських захисників, вони щоразу зазнавали втрат і не мали успіху.
Водночас окупанти розуміли, що їхнє становище погіршується з кожним ударом. Крім того, вони не могли передбачити, яким буде наступний крок гвардійців, що викликало панічні настрої.
Зрештою позиції військ рф на ділянці площею близько двох квадратних кілометрів були повністю знищені, а доступ до тієї, де перебував полонений, став для ворога неможливим.
Ще під час першої розмови з окупантами я пропонував їм відпустити Карата і здатися самим. Тоді вони не погоджувалися. Та за кілька тижнів зрозуміли, що ситуація у них – критична. І коли на завершальному етапі операції я сказав їм: «Або виходите, або будете знищені», вони вже не могли відмовитися, – розповідає командир 1 ОЗСП.
12 лютого під вечір двоє російських військових разом із «омегівцем» розпочали рух у напрямку українських позицій. За пересуванням групи уважно спостерігали з безпілотника, а Самурай по рації давав вказівки, коригуючи напрямок руху.
Рани Карата на той час уже затягнулися, тож пересуватися він міг значно краще. Гвардієць першим дістався території, яку контролювали українські воїни. Росіяни ж не змогли дійти до українських позицій, не подолавши близько 200 метрів: ворожі дронарі помітили, куди вони прямують, і вдарили FPV-дронами по своїх. Ці окупанти, як і тисячі інших, навіки залишилися в українській землі. Землі, яку їм ніколи не підкорити!
Карата ж невдовзі евакуювали побратими. Нині офіцер перебуває на лікуванні та радіє спілкуванню з родиною. В операції з його визволення останнє слово сказали «омегівці». Їхній бойовий хист, досвід і воля до перемоги є запорукою того, що окупанти ще довго тремтітимуть навіть від згадок про «Омегу».
За матеріалами видання «Гвардія»
