Віднедавна молодший лейтенант Микола Марищук – помічник командира 38 Поліського полку Національної гвардії України з ветеранської політики. Службу в цій військовій частині розпочав понад 15 років тому, коли вона ще була 7 окремим батальйоном НГУ. Тут пройшов шлях від стрільця до головного сержанта частини.
Гвардієць із гордістю згадує роки, присвячені рідному військовому колективу. Коли був головним сержантом частини, він, зокрема, відповідав за відбір кандидатів на навчання за різними напрямами. Він радий, що багато хто з тих бійців залишилися і «зростали» в частині, а згодом стали офіцерами.
Зараз у полку більшість офіцерів – це колишні наші сержанти. Свого часу я відправляв їх на навчання. Бачив, що хлопці хотіли розвиватися, були командирами відділень, взводів, а зараз вони – командири рот, – говорить Микола.
Він переконаний, що лідерство сержанта проявляється насамперед у тому, щоб бути вимогливим до себе:
Спочатку вимагай від себе, а вже потім – від підлеглих. Навчай і мотивуй особистим прикладом.
Під час повномасштабного вторгнення нацгвардієць брав участь у боях на Донеччині та Луганщині. Підлеглі, не вагаючись, ішли на будь-яке бойове завдання за рішучим і водночас виваженим сержантом. Для самого ж сержанта Марищука найбільш пам’ятними з тих часів залишаються стосунки між побратимами – взаємоповага, готовність прийти на допомогу у найважчу мить.
У січні 2025 року внаслідок скиду ворожого дрона майстер-сержант Марищук дістав тяжке поранення. Він переконаний, що вижити зміг лише завдяки турботі побратимів, адже три дні провів із турнікетом на нозі, очікуючи евакуації. На жаль, лікарі були змушені ампутувати ліву ногу вище коліна. Після операції розпочався нелегкий етап лікування, протезування та реабілітації, що тривав дев’ять місяців. У цей час найбільше допомагали підтримка родини, друзів та бойових побратимів, а також бажання повернутися в стрій. Важливу роль у відновленні відіграло й спілкування з ветеранами, які вже пройшли шлях адаптації після ампутацій.
Вони провідували мене у шпиталі, розповідали, чого слід очікувати, як робити перші кроки на протезі. Підкреслювали, що на відновлення потрібен час. Розмови з ними дуже допомагали і морально підтримували мене, – згадує військовослужбовець.
Після протезування Микола повернувся на службу. Згодом обійняв свою нинішню посаду, здобув звання молодшого лейтенанта. Нове призначення він розглядає насамперед як можливість допомагати військовослужбовцям, котрі проходять лікування і реабілітацію після поранень.
Я сам пройшов цей шлях і знаю, що потрібно людині у такій ситуації, як її підтримати, – говорить молодший лейтенант Марищук.
До напрямів роботи, на яких він зосереджується першочергово, належать, зокрема, інформування ветеранів про державні програми підтримки та пошук можливостей для лікування й реабілітації в різних медичних закладах. А ще – формування атмосфери поваги й підтримки для бійців, котрі дістали поранення, перенесли ампутацію та протезування, як у військових колективах, так і у суспільстві загалом.
Особливе місце у житті Миколи Марищука посідає спорт. Він з дитинства грав у футбол, тож невдовзі після протезування вирішив відновити тренування. Зараз для нього футбол – це фізична реабілітація й важлива частина повернення до активного життя та служби. Микола приєднався до житомирської команди «Титани», в якій грають військові з ампутаціями. У 2025 році відбувся перший чемпіонат України з ампфутболу, де його команда здобула третє місце в Першій лізі.
Молодший лейтенант Марищук вважає, що саме на нинішній посаді зможе принести найбільшу користь своєму військовому колективу. А виступи за «Титанів» розглядає як ще один спосіб власним прикладом надихнути ветеранів, особливо тих, які дістали тяжкі поранення.
За матеріалами видання «Гвардія»
