Фідель та Ведик познайомилися вже після мобілізації у лавах Національної гвардії. Обидва – шахтарі, тому складними умовами виконання завдань здивувати їх було важко. За плечима Ведика вже був досвід служби в армії – свого часу він служив у прикордонних військах. Після повномасштабного вторгнення хлопці не вагалися – знали, що потрібно захистити свої сім’ї, зупинити та вигнати ворога геть з української землі.
Перша ротація підрозділу гвардійців була в районі одного із населених пунктів на Донеччині. Займані позиції перебували під російськими обстрілами і вдень, і вночі. За можливості, гвардійці допомагали місцевим – передавали їжу тим, хто ще не встиг евакуюватися. Усі будинки були зруйновані ще у перший місяць війни – цивільні вимушені були ховатися від обстрілів у підвалах.
На чергове бойове завдання Фідель та Ведик вирушили теж разом. Коли військові просувалися до визначеного місця, розпочався ворожий обстріл – увесь шлях до позицій гвардійців супроводжував російський дрон.
«Я йшов останнім. В якийсь момент позаду мене вибухнула міна. Спочатку я не відчув болі, лише впав. Коли ногою поворухнути не зміг, то зрозумів, що потрібно накладати турнікет. За деякий час до мене підповз Ведик. Він повернувся, аби мені допомогти», – розповідає Фідель. Протягом цього часу обстріл продовжувався. Гвардієць розповів, що спочатку хотів відповзти у більш безпечне місце та перечекати.
«Ведик затягнув мені турнікет та на собі виніс з-під обстрілу. Ми пройшли інтенсивну підготовку із тактичної медицини, тому діяли швидко та впевнено», – говорить гвардієць. У цей час інші військові з групи змогли дістатися до позицій та їх зайняти, і поставлене завдання було виконане.
Згодом Фіделя було евакуйовано до лікувального закладу. Наразі він отримує медичну допомогу та чекає одужання, щоб повернутися у стрій.
