Олександру 25 років, він з Біляївки і наразі на передовій захищає Україну від російської навали. Ще півтора роки тому ніхто навіть подумати не міг, що він стане воїном. Друзі, рідні, вчителі через його доброту і м’який характер вважали, що військова служба, армія – це абсолютно не для нього. Однак життя довело інше. Війна змінює та загартовує людину. Нещодавно з нагоди Дня Незалежності України Олександра за заслуги перед Українським народом, за звитяжну службу відзначили на високому державному рівні – він отримав медаль та грамоту від Верховної Ради України.
Строкова служба в армії продовжилась на передовій
Олександр народився і виріс у Біляївці. Навчався у Біляївській другій школі, захоплювався футболом, виступав за ФК “Біляївка”. Після школи вступив до Одеського екологічного університету, закінчив магістратуру.
За словами мами Олександра – Олени, на військовій кафедрі він не займався, бо близькі, друзі, викладачі переконували, що він людина не військова, це йому не потрібно.
– Він у нас дуже добрий, з дитинства завжди йому усіх жаль було, особливо тварин, – згадує мати. – Вчителі у школі казали: не мучайте його, він не для армії. І друзі-хлопці приходили і казали: ну що ви, армія і Саша? Такого бути не може! Я і сама так вважала, бо добре знала свого сина. Тому для нас усіх стало несподіванкою, коли він пішов служити.
Пішов Олександр на строкову службу після закінчення університету у 2021 році. Планував працювати, але йому сказали, що необхідно мати армійський досвід.
Потрапив він до Національної Гвардії України. Спочатку дислокувався в Одесі, а потім його відправили у Херсон. 29 квітня його чекав би дембель, але 24 лютого російські окупанти вдерлися в Україну.
Яке воно – життя в окопах
– Він зателефонував і сказав, що їх усіх залишають служити, адже почалася війна. Пізніше ми дізналися, що їх частину у Херсоні розбомбили, але вони встигли вийти звідти. Їх перевели під Миколаєв, – розповіла мати військового.
За її словами, в силу зрозумілих причин, син не надто багатослівний. Відомо, що він брав участь в обороні Антонівського моста, Олешківського моста, пізніше – в обороні аеропорту Кульбакіно у Миколаєві.
Під час церемонії нагородження військових у Києві. Серед них в строю – Олександр
Розповідав, що під час чергування на блокпосту затримав диверсанта. Побачив, що підозрілий чоловік щось видивляється і ховається поза лісосмугою. Його спіймали і вилучили у нього два телефони з купою фотографій українського воєнного об’єкту та блокпостів.
Наразі Олексндр залишається на Миколаївському напрямку. За час війни вдома він так жодного дня і не був. Війна, переконана мама Олена, дуже змінила сина.
Спілкуються зараз вони не часто, не завжди дозволяють. Але коли телефонує, каже швидко: “мам, все нормально, я живий і здоровий, годують добре”. Жінка зазначає, що моральний стан сина стійкий. Бо інакше, як мама, по голосу вона все б відчула.
У Києві. Під час нагородження, Руслан Стефанчук вручає медаль Олександру.
– Я ж розумію, яке воно – життя в окопах. Казав, що доводилось стояти по пояс у воді, бо дощем окопи позаливало. А так, до всього звикли, втягнулись, всьому навчились. Це важка школа. На фронті з ними був лейтенант, учасник АТО. Він навчав їх, щоб пам’ятали: з іншого боку ворог, і якщо не ви його, то він вас. І цей урок син засвоїв.
Розповідав Олександр батькам, що під Миколаєвом служать ще два його однокласники, які добровільно пішли на фронт: Юра та Микола. Але можливості побачитися з ними поки не було.
Нагородження
26 серпня до Дня Незалежності України військовослужбовців Національної гвардії України та Державної служби з надзвичайних ситуацій за заслуги перед Українським народом відзначили грамотами та відзнаками Верховної Ради. Серед цих нагороджених був Олександр та ще чотири його побратими з частини.
Церемонія відбулася у Києві, на визначному місці – Володимирській гірці. Нагородження проводили прем’єр-міністр Денис Шмигаль, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, міністр внутрішніх справ Денис Монастирський.
– Саша затефонував і сказав, що його нагороджують, я спочатку подумала, що він жартує, – згадує мама Олена. – Потім ми вже дивилися відеозапис церемонії. Пишалися і плакали. Були хлопці, розповідав Олександр, які також плакали під час нагородження. Чому, можна лише здогадуватись.
Свою нагороду військовий вже вислав додому. Але сам після отримання відзнаки одразу повернувся на службу, щоб продовжувати захищати свою державу і наближати перемогу.
