Відвага столичних спецпризначенців, яка рятувала Київ: історія Героїв України Романа Собківа та Віктора Головка - НГУ

 В окремого загону спеціального призначення Північного Київського територіального управління НГУ давня і славетна історія. У 2003 році столична «Омега», що дислокувалася на базі навчального центру ВВ МВС України «Нові Петрівці» стала першим загоном спеціального призначення та боротьби з тероризмом у нашому військовому формуванні. У благословенні мирні часи, коли головним завданням бійців була щоденна якісна бойова підготовка, про їхню майстерність можна було дізнатися за результатами відомчих та спільних з іншими силовими структурами України та держав-партнерів навчань і змагань.

Численні кубки, медалі, високі оцінки вітчизняних та зарубіжних колег, свідчили про те, що «Омезі» є чим гордитися. Сама назва загону, за останньою буквою грецького алфавіту, натякала: хтось може йти першим, але місія того, хто йде заключним, не менш важлива. «Омега» працюватиме там, де інші не витримуватимуть. І останнє слово залишить за собою.

До 2014 року ОЗСП спеціалізувався на участі в поліцейських спецопераціях, зокрема, зі знешкодження терористів та звільнення заручників, захисті перших осіб держави, забезпеченні проведення важливих протокольних заходів. Навесні 2014 року його бійці були одними із перших українських військових, які давали відсіч ДРГ противника та підрозділам регулярних військ РФ на Донбасі. Зокрема, лише протягом квітня-травня відбивали у терористів так званої ДНР Краматорський аеропорт, протистояли загарбникам у Маріуполі, брали участь у штурмі Слов’янська та боях під Семенівкою.

З перших днів антитерористичної операції на Донбасі пліч-о-пліч із побратимами воював один із героїв нашої розповіді – 37-річний боєць столичної «Омеги» Віктор Головко. Про досвід та професіоналізм Віктора свідчать кілька фактів його біографії. Із майже двадцяти років, відданих професії військового, в загоні він прослужив дев’ять. До штату був зарахований іще контрактником. Оскільки підрозділ укомплектований переважно офіцерами і лише як виключення, найдосвідченішими і наймотивованішими сержантами, можна зробити висновок, що і свої погони старшого лейтенанта, і посаду командира групи бойових плавців боєць здобув непростою ціною.

 «Постійно працював над підвищенням свого професійного рівня, особливу увагу приділяв професійній водолазній підготовці та загартуванню організму, працюючи інколи на граничних людських можливостях. Серед особового складу загону відрізнявся особливою витривалістю та уважністю», – текст службової характеристики свідчить, наскільки відданою обраній справі була ця людина. Колега Віктора, командир аналогічної групи, 32-річний майор Роман Собків, мав дещо інший, але не менш звитяжний бойовий шлях.

 Свою ратну кар’єру він розпочав у 2007 році, коли після закінчення Стрийського вищого професійного училища №8 був призваний на строкову службу до однієї з частин внутрішніх військ МВС України. Професія військового припала хлопцеві до душі, тож він вступив і у 2012 році успішно закінчив Академію внутрішніх військ МВС України за спеціальністю «Автомобільний транспорт». Чотири роки прослужив у танковому підрозділі 4 бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука НГУ, при цьому понад рік у загальному рахунку складали його бойові відрядження на Донбас. До ОЗСП Північного теруправління НГУ майор Собків був переведений у серпні 2021 року. Сумлінним ставленням до виконання службових обов’язків, почуттям патріотизму та високої відповідальності – офіцер швидко заслужив авторитет серед підлеглих та повагу командування загону. Кожен, хто знав Романа, відзначав його талант швидко орієнтуватися та діяти в надзвичайних обставинах. Можливо, так спрацьовували гени, адже майор Собків був родом зі Стрийщини, одного з осередків національно-визвольного руху, батьківщини багатьох вояків Української повстанської армії.

24 лютого 2022 року майору Собківу, старшому лейтенанту Головку та їх підлеглим, що з перших хвилин вторгнення армії РФ на територію України перебували у повній бойовій готовності, було поставлено завдання обороняти аеропорт «Київ». Якби диверсійні групи противника зайняли його і створили плацдарм для висадки ворожого десанту, Хрещатик був би приречений приймати парад окупантів. Завдяки нашим мужнім захисникам, у тому числі й бійцям гвардійського загону спецпризначення, цього не сталося. Групи Собківа і Головка утримували свої позиції дев’ять діб. Протягом цього часу ними було виявлено і затримано відповідно 13 і 11 осіб, підозрюваних у диверсійній діяльності. 4 березня 2022 року спецпризначенців було передислоковано в район села Гути-Межигірської Вишгородського району Київщини.

У деяких охресних населених пунктах та навколишніх лісах орудували підрозділи регулярних військ та ДРГ противника. Окупанти шукали переправи через річку Ірпінь для розвитку подальшого наступу у бік столиці. Прочісуючи місцевість, наші спецпризначенці виявляли місця потенційних переправ та полювали на ворожих диверсантів. Зокрема, 7 березня поблизу села Синяк ними було виявлено та знешкоджено секрет противника. 14 березня групи майора Собківа та старшого лейтенанта Головка отримали інформацію, що підрозділ окупантів переправився через Ірпінь та закріпився на правому березі річки. На допомогу їм було відряджено підкріплення, зведений підрозділ 27 окремої Печерської бригади НГУ на двох бронетранспортерах. Незабаром після з’єднання із ним гвардійці натрапили на засідку. Противник відкрив шквальний вогонь та пошкодив пострілом з РПГ БТР, який рухався першим, в результаті чого майор Собків дістав легке поранення голови. Нашвидкоруч зупиняючи кровотечу, Роман обговорив із Віктором план подальших дій. Вирішили, що група старшого лейтенанта Головка має лишатися на місці під прикриттям бронетехніки і відволікати увагу ворога на себе, у той час як група майора Собківа спробує обійти позиції противника з лівого флангу і зненацька вдарити по них. Діючи за наміченим алгоритмом, Роман Собків першим увірвався у ворожі окопи, і, методично знищуючи окупантів, став просуватися вглиб ворожих позицій. Аж раптом з’ясувалось, що гвардійці потрапили в оточення. Рашисти, що до того, вочевидь, переховувались в іншому секреті, зайшли з тилу і відкрили по них вогонь. Частині бійців довелося відволіктися на відсіч цієї атаки, у той час як в окопах вирував бій з і без того переважаючими силами противника.

Ворог вражав наших воїнів гранатами та пострілами реактивного піхотного вогнемета «Шмель», усіляко намагаючись вибити гвардійців зі своїх позицій. Розуміючи, що сили нерівні, майор Роман Собків наказав своїй групі відступати, а сам залишився прикривати її відхід. Таким чином, мужній офіцер дав побратимам можливість відійти на безпечну відстань, перегрупуватись та повернутись до бою. Залишившись наодинці із ворогом, майор Собків продовжував вести вогонь, відволікаючи увагу рашистів на себе. Чудово розуміючи, що вижити у цьому пеклі жодних шансів немає, він загинув від множинних осколкових поранень.

Вічну славу у цьому бою здобув і старший лейтенант Віктор Головко. Після відходу групи майора Собківа, гвардійці побачили позаду себе два гелікоптери – МІ-8 під прикриттям КА-52 висаджував десант. Старший лейтенант Головко прийняв рішення гідно зустріти новоприбулих окупантів – розвернувши частину бійців і висунувшись у район висадки, він уміло керував діями підлеглих, які незабаром повністю знищили десант. Повернувшись на місце попереднього бою, вони приєднались до основних сил зведеного підрозділу. В ході бою із основним угрупованням противника з’явилися перші поранені. Старший лейтенант Головко надав одному з бійців домедичну допомогу та відстрілюючись, виніс його до евакуаційного автомобіля, що стояв у низині. Повертаючись на поле бою, Віктор побачив, як поблизу нього на галявину заходить іще один гелікоптер Мі-8 із ворожим десантом! Часу покликати кого-небудь на поміч не було, тож офіцерові довелося діяти самотужки.

Як тільки перший ворожий десантник торкнувся землі, старший лейтенант Головко відкрив вогонь. Після того як трьох непроханих гостей було знищено, гелікоптер почав набирати висоту. Так відважний гвардієць не допустив повторної висадки ворожого десанту позаду наших позицій та ще й, оглянувши тіла мертвих окупантів, затрофеїв два РПГ.

Повернувшись до свого підрозділу, Віктор знову почав надавати допомогу пораненим. Під час накладання джгута одному з бійців, старший лейтенант Головко побачив, як поряд падає граната та, не роздумуючи, прикрив собою побратима. Посічений осколками, незважаючи на лютий біль, старший офіцер виніс товариша з поля бою до евакуаційного автомобіля. Але під час посадки ворожий постріл з РПГ знищив машину. Старший лейтенант Головко та двоє поранених військовослужбовців загинули на місті Майор Роман Собків та старший лейтенант Віктор Головко геройськи загинули на полі бою 14 березня 2022 року. На відміну від рашистів, які кидають своїх поплічників, як живих, так і мертвих, українські захисники не вагаючись жертвують собою, аби товариші по зброї могли далі жити і боротися.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 251/2022 старшому лейтенанту Головку Віктору Олександровичу та майору Собківу Роману Васильовичу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

 

В останню путь хоробрих офіцерів провели у рідних селах – Романа Собківа у Малих Дідушичах Львівської області, а Віктора Головка – в Дубровиці Рівненської області. Віддати їм останню шану прийшли сотні односельців та бійців місцевих підрозділів Національної гвардії України. Над могилами звитяжців майорітимуть синьо-жовті прапори як символи незламності нашого народу, і запорука вічної пам’яті його найкращим синам, що здобули славу у бою за волю та незалежність України

Від admin