Сергій військовий водій однієї з частин Національної гвардії України, родом з Кропивницького. З перших днів повномасштабного російського вторгнення виконував бойові завдання безпосередньо на лінії зіткнення в Донецькій області. Сотні поранених побратимів, як з НГУ, так і інших військових підрозділів, ризикуючи своїм життям він вивіз в безпечну зону.
«Ось дивись, у мирному житті, професія водія у нас вважається заурядною, звичайною, – розмірковує Сергій. – А на війні немає другорядної роботи. Кожен – кухар, медик, водій – одиниця стратегічна. Під час воєнних дій важливість кожного збільшується в сто крат. Там кожен герой. Але ніхто, віриш, ніхто себе таким не вважає. Просто самовіддано роблять своє діло».
Він прийшов до лав Нацгвардії у 1999 році. За спиною – тисячі кілометрів доріг при виконанні службово-бойових завдань. У 2014-му, 2015-му, 2017-му та 2018 роках ніс службу у районі проведення АТО/ООС.
«Коли їздиш за кермом у мирному житті, не зважаєш на відстані між невеличкими населеними пунктами. Ось це село, за ним ще одне, далі буде таке-то. Спокійно собі їдеш. Коли ж вів машину під масованими артилерійськими обстрілами, метр проїзду видавався довжиною у життя. Кожен поворот, кожен кущ чи дерево наче вкарбовувалися в мозок. Я відповідав за людей, віз їх від смерті. Там, за моєю спиною на борту бронемашини були люди, мої брати, поранені, потребуючі негайної допомоги», – говорить гвардієць.
Волноваха, Новосілка, Мар’янка… Поки Сергій вивозив поранених, ворог не припиняв гатити з усіх сил. Він працював під щільним артилерійським вогнем. Проривався через оточення і ворожі засідки. На його машину полювала російська авіація. Рвало колеса, руйнували мости. Сергій із побратимами ремонтувалися нашвидкоруч і знову вперед, на нуль.
Допомагати, забезпечувати, рятувати.
«Хтось мене спитав: страшно на війні? Коли їдеш туди, так, є такий холодок у серці. Але по приїзду, при отриманні завдань, страх кудись дівається і ти зосереджуєшся на виконанні. Включаєшся абсолютно, думок немає. Тільки миттєві відточені реакції – зробити все швидко та ефективно», – говорить, що після виконання завдань посічену осколками бронемашину шанобливо обійшов, наче козак свого бойового коня. Погладив по пораненій обшивці, сфотографував на згадку…
Сергія нагороджено відзнакою Президента України «За військову службу». Гвардієць сприйняв нагороду, як і годиться воїну – скромно і спокійно. Найкращою ж нагородою вважає Перемогу над ворогом.
Він переконаний, що колись обов’язково проїде між Волновахою, Новосілкою та Мар’їнкою тим самим маршрутом. Він проїде там, де залишив частку своєї душі. Проїде, як сам говорить, «на розслабоні», милуючись красотами рідної землі.
Оскільки більше й духу рашистського там не залишиться.
