Від «Вовків Да Вінчі» до 5-ї Слобожанської бригади: бойовий шлях гвардійця на позивний Акела

У 2023 році він перебував у Польщі, але вирішив повернутися в Україну та долучитися до війська. Відтоді молодший сержант на позивний Акела пройшов шлях від штурмового підрозділу та бронегрупи до 5 Слобожанської бригади Національної гвардії України «Скіф». Сьогодні він виконує завдання з охорони важливих державних об’єктів.

Перебуваючи за кордоном, чоловік вирішив, що не може залишатися осторонь війни. Повернувшись в Україну, він звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, пройшов базову загальновійськову підготовку на Дніпропетровщині та став до лав Сил оборони.

Не зміг бути осторонь, коли вдома війна. Повернувся, прийшов до військкомату й сказав, що хочу служити. Так і почався мій бойовий шлях», – згадує військовослужбовець.

Захист України став справою всієї його родини. За словами Акели, його троє синів також стали військовими, служить і дружина.

У мене троє синів – усі військові. Дружина теж служить. Кожен із нас робить свою справу заради України», – говорить Акела.

Після завершення підготовки його направили до штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі», де він служив механіком-водієм. Саме там побратими дали йому позивний Акела.

У батальйоні я був найстаршим за віком. Хлопці подивилися на мене й сказали: “Будеш Акела”. Так цей позивний і залишився зі мною», – усміхається боєць.

Одним із найскладніших етапів служби стали бої поблизу Синьківки на Харківщині. Акела перебував на передовій, де противник намагався прорвати українську оборону.

Там були справжні ближні бої. Росіяни наступали невеликими групами – по п’ять чоловік. Щойно висувалися, одразу потрапляли під наш вогонь. Постійно застосовували газові боєприпаси. Ми сиділи в бліндажах, а поруч безперервно вибухали міни. Земля там піщана, тому після кожного вибуху все засипало піском», – розповідає він.

Згодом Акелу перевели до 41 окремої механізованої бригади. Там він виконував обов’язки водія та працював у складі бронегрупи в районі Часового Яру й на Торецькому напрямку.

Екіпаж доставляв особовий склад на позиції, евакуйовував поранених і перевозив військовополонених. За словами Акели, виїзди відбувалися під загрозою артилерійських обстрілів та ударів дронів.

Працювали у складі бронегрупи. Я був водієм-навідником. Завозили наших хлопців на позиції, евакуйовували поранених, перевозили полонених. Практично кожен виїзд проходив під ворожими ударами»,– говорить військовий.

Окремим етапом стали бойові дії під час Курської операції. Акела згадує, що українські військові неодноразово брали в полон російських військовослужбовців. Згодом, за його словами, інтенсивність бойових дій зросла.

Бувало, що за одну ніч брали по дванадцять полонених. Коли ж зайшла регулярна російська армія, вони почали буквально випалювати населені пункти разом із людьми та будинками», – згадує він.

За роки служби Акела пройшов різні напрямки та бойові завдання. Однією з головних причин продовжувати службу він називає родину.

У мене п’ять онучок. Я живу заради них. Хочу, щоб вони росли під мирним небом і ніколи не знали, що таке війна», – каже Акела.

Після виконання бойових завдань військовослужбовець певний час проходив службу у Слов’янську, а згодом перевівся до 5 Слобожанської бригади НГУ «Скіф». Сьогодні разом із побратимами він охороняє важливі державні об’єкти.

Після досвіду штурмових дій і роботи у складі бронегрупи Акела продовжує службу вже в Національній гвардії України. Свою мотивацію він формулює просто – майбутнє дітей та онуків.