Співзвучність імені та прізвища він отримав від батьків — його назвали на честь діда Михайла. За плечима він має цивільне життя: Черкаський кооперативний коледж за спеціальністю «Технік-технолог» та вища освіта у Східноєвропейському університеті за напрямом «Ресторанна справа». У 2019 році була строкова служба в патрульній роті, а вже з 2020-го – контракт і професійна військова кухня.
Але справжній іспит на міцність розпочався 24 лютого 2022 року. Того ранку Михайло, як завжди, збирався на службу. Графік у кухарів дещо відрізняється від розпорядку інших підрозділів. Та один телефонний дзвінок із короткою фразою «Бойова тривога» змінив звичний план дня.
Як би це дивно не звучало, але якщо в медика тривожний рюкзак наповнений медикаментами, то в мене – дощечка і гострий ніж», – зауважує гвардієць.
Далі відбувся вихід із ППД та розгортання кухні в польових умовах. Перші дні повномасштабної війни – це не про вишукане меню, а про виживання. Гарячий чай і ситна каша. І головне – маскування.
Розпалити польову кухню так, щоб дим не видав позицій підрозділу, було окремим мистецтвом: кухню відтягували якомога далі від особового складу, готували потайки, адже ціною одного спалаху чи димового стовпа могло стати життя побратимів. Потім були дев’ять місяців автономної служби на об’єкті. Готував на сотню людей. Спочатку сам, пізніше – з помічником.
Найважче в армії після цивільного ресторану, звикнути до обсягів, – усміхається Михайло. – У ресторані ти готуєш 20 літрів борщу, а тут – уже 500. І це не просто помножити рецепт. Тут шкільну математику не забудеш – щодня розраховуєш пропорції, щоб нагодувати сотні бійців».
На запитання, чи мріяв про кулінарію з дитинства, відповідає коротко: це історія одного рішення та випадку. А на запитання, чи навчає вдома маму якимось кулінарним хитрощам, скромно відповідає:
У жодному разі! У мами треба самому вчитися, бо вона готує найсмачніше», – запевняє гвардієць.
Його власна кулінарна пристрасть – сімейні пікніки з рідними, соковиті стейки та авторські соуси до м’яса. Але цивільні хобі чекають на Перемогу. Сьогодні його майстерність потрібна Гвардії.
Уже три роки поспіль Михайло разом із патрульною ротою виїжджає до Умані під час паломництва брацлавських хасидів. Забезпечити харчування гвардійців, які цілодобово охороняють громадський порядок, – завдання із зірочкою. Сніданок у ППД. Гарячий обід на виїзді. Вечірні канапки з гарячим чаєм на рубежах несення служби.
Він робить те, про що нечасто говорять в армії: дбає про тих, хто тримає стрій. Бо війна – це не лише гвардійці зі зброєю. Це й ті, хто лікує, ремонтує, перевозить та готує. Його робота – смачно нагодувати тих, хто захищає.
Група комунікації Північного Київського ТУ НГУ
