Повномасштабне вторгнення гвардієць на псевдо Зуб зустрів на Донеччині. Строковик, родом із Харківщини, зі своїми побратимами вже в перші години війни був готовий давати рішучу відсіч ворогу.
«З 4 ранку 24 лютого локально ми виконували завдання по обороні одного з військових об’єктів нашої частини. Однак глобально ми вже тоді почали оборону міста Слов’янськ від ворога. Дуже швидко були обладнані блок-пости в різних напрямках, місто готувалося дати рішучу відсіч ворогу. Ми з хлопцями чітко усвідомлювали – маємо бути готовими до будь-якого розвитку подій, маємо тримати власні рубежі оборони», – згадує Зуб події лютого 2022 року.
Слов’янськ тоді, розповідає гвардієць, дійсно готувався стати неприступною фортецею. Ізюмський, Лиманський, Бахмутський та інші напрямки бійці перетворили у потужні укріпрайони.
«Ми тримали так званий Харківський напрямок. Нашим основним завданням було недопущення прориву ворожих колон в сторону міста. Одного дня ворог накрив наші позиції касетними снарядами. Певно більшість врятувало те, що ми вже встигли достатньо «окопатися» на позиціях. Однак одному з наших побратимів дісталося під час того обстрілу. Тоді я оперативно надав йому домедичну допомогу, вивіз його з позиції та відвіз до лікарні. Кажуть, врятував йому тоді життя», – говорить Зуб.
Харківський напрямок був тоді справді спекотним. Хлопці тримали дорогу з Ізюма на Слов’янськ. Крім того, виконували ще одну важливу функцію – виявляли та затримували ворожих коригувальників вогню.
«Наш напрямок щодня ставав все більш небезпечним, — розповідає гвардієць. — Звичайні мирні жителі дуже переймалися власною безпекою. Але тоді ж почали з’являтися ті, хто поводив себе занадто спокійно та дещо самовпевнено. Вони викликали підозру своєю поведінкою. Як результат нам вдалося затримати кількох коригувальників ворога, деяких на гарячому – з балонами фарби, коли вони ставили так звані мітки».
Нині Зуб боронить прикордонну Сумщину, яка щодня потерпає від ворожих обстрілів. Згадує і про рідних, які пережили страшні реалії війни на рідній Харківщині та змушені були виїздити, бо їх дім був дуже близько до безпосередніх бойових зіткнень. А ще розмірковує над нинішніми реаліями війни.
«Ми щодня робимо все від себе залежне для Перемоги. Я бачив та відчув на собі, як воює та, що лишає по собі окупант. Це знають мої батьки та дві молодші сестри, знають жителі прикордоння Сумщини, які понад рік війни живуть під постійними обстрілами ворога. Відтак, ми готуємося, ми навчаємося та удосконалюємося, словом, робимо все від себе залежне, аби востаннє дати зрозуміти ворогу – вони будуть покарані за все те, що зробили, а ми повернемо всі свої території», – запевняє гвардієць.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України
