“Взяли у полон пʼятьох росіян та знищили десятки ворогів”, – так про успіхи свого підрозділу розповідає нацгвардієць Андрій на псевдо Майор. За п’ять років служби за контрактом воював у ООС, боронив Київ, звільняв Луганщину та воював на Донеччині, де отримав поранення обох ніг. Про бої із “ахматівцями” та думки про контрнаступ нацгвардієць розповів Суспільному Вінниця.
Андрій – старший сержант однієї з рот бригади “Червона калина”.
Розповідає: служить за контрактом п’ять років, воював у зоні ООС, з початку повномасштабного російського вторгнення – боронив Київщину, Луганщину та Донеччину. Його підрозділ один із перших зустрічав ворога.
“Прямі контакти найчастіше відбувались у міських боях, у Сєвєродонецьку, коли нас по 3-4 рази штурмували, дистанція була – дорога між будівлями. Кричали нам через дорогу: “Ахмат сила, горіть, с**и”. Наш боєць на псевдо Циган закинув їм туди гранату з третього поверху. Там щось закричало і все”, – згадує Андрій.
У складі бригади також звільняв Білогорівку на Луганщині. Там вони взяли у полон п’ятьох російських військових.
“В Білогорівці наша група взяла 5 ворожих військових у полон. Почали будувати лінію оборони, окопуватись, і на нас вийшли 5 військових, які не розуміли, хто це стоїть. Ми одразу хотіли знищити їх, але дали їм шанс здатися в полон. Мій товариш і побратим крикнув їм: “Здавайтесь або стріляю на ураження”. Вони подумали, що це були свої, кричали: “Ми свої, якийсь там полк ЛНР, мобілізовані їхні”. Ми їх скрутили, швидко обшукали і передали далі”, – розповідає Майор.
Найбільш напруженими та складними, каже, були бої за село Спірне на Донеччині. Це одна із точок на фланзі оборони Бахмута. Бійці “Червоної калини”, розповідає, воювали з військовими так званої “ДНР” та російського батальйону “Ахмат”.
“У Спірному наша позиція була на відстані 150 метрів, між нами був яр. Прямі бої були регулярно. Вони виходили на 70-50 метрів, декілька разів підходили навіть до 20 метрів. Штурмували нас регулярно, по декілька разів на день, штурмували такими “м’ясними” хвилями. Відправляли по 30, 40, інколи по 60 і 80 людей просто в одному напрямку, на ті ж позиції, знаючи, що вони ідуть на смерть. Вони не цінують життя своїх солдатів, їм байдуже. Загублять один взвод або роту, то на їх місце прийдуть наступні. Вони виснажують наших бійців, наші позиції”, – каже гвардієць.
У Спірному, каже Андрій, отримав поранення ніг.
“На нас на дорозі ворожий дрон скинув ВОГа, дві штуки. Я йшов перший, вів за собою групу. Перший ВОГ розірвався в півтора метра від ноги, і я отримав вісім осколкових поранень в обидві ноги. Зайшло в кісточку, але без переломів”, – каже Андрій.
Розповідає, що досі на реабілітації, війна змінила його, навчила цінувати життя.
“Почав цінувати прості речі, дрібниці. Почав цінувати банально теплу постіль, м’яку подушку, прогулянки з друзями і в принципі більше цінувати життя, тому що там ми можемо його втратити ледь не кожну секунду”.
Вірить, що наше військо відновить територіальні кордони України станом 1991 рік. Однак, каже, суспільство має більш стримано ставитися до контрнаступу.
“Усі зараз на цьому хайпують, дуже радіють, бо люди або не дуже усвідомлюють, що це таке, або просто над цим не задумуються. Так, контрнаступ – це звільнені території, це вихід на адмінкордони, вигнання ворога за межі нашої країни. Але він заробляється втратами та кров’ю, і тому до цього не можна ставитися легковажно”, – зауважує Майор.
