Софії — вісімнадцять. Пекельний лютий відібрав у школярки друзів, навчання, хобі, розваги, улюбленого песика на ім’я Чука. Натомість її буднями стали: вісім місяців окупації, виживання у підвалі, на вулицях — руїни від вибухів та постійна небезпека через чужинців, у тому числі й з Бурятії. Та все перелічене її лякало менше, ніж страх втратити дуже близьку людину — свого рідного дядька Сергія, який воює за Україну, і вже завдяки цьому факту був і є її ідеалом людини.
Попередній
Наступна
“Він для мене – справжній патріот, той, хто в часи найбільшої скрути моєї країни, пішов її захищати”, — каже Софія.
Дядько Сергій, насправді, досить спритний та молодий за віком чоловік. Він військовослужбовець 15-го Слов’янського полку. У Нацгвардії служить більше 5-ти років. Це – досвідчений військовий, який брав участь у боях на Лиманському та Бахмутському напрямках.
“Ми з дядьком, як споріднені душі. У нас спільні погляди на життя, однакові хобі, дивимось ті ж фільми. Я завжди знала, що він — людина слова. Він вчинками довів, що готовий боротися за Україну, хоч би й ціною життя”, — говорить дівчина.
Софія та її рідні важко переносили розлуку з Сергієм. Його всі люблять і дуже поважають.
“Було дуже важко, особливо через проблеми зі зв’язком, це страшна невідомість, бо не знали, чого очікувати… Єдине, що я знала: на той момент він був у Луганській області. Особливо переживали його сестра та мама, моя бабуся. Навіть зараз ми усього не знаємо, і дядько вважає, що нам не варто знати, адже траплялися важкі ситуації на грані життя та смерті. Ніхто не знав чи живі ми, і чи живий він”, – поділилась родичка гвардійця.
“Дядечко жодним словом не обмовився про те, що йому довелося пережити у тому пеклі. Але й без цього ми розуміємо, що шлях до свободи часто є омитим кров’ю. Та я щаслива, що тепер бачу його живим, що можу обійняти його, запитати поради. Ми всі тепер набагато більше стали цінувати кожну хвилину, проведену з рідними. І це вже наша така маленька перемога”, — міркує Софія. Вона знає, що прийде час, і Сергій сам розкаже все, що вважатиме за потрібне, і що зараз важливіше дбати про нього, ніж чіплятися з питаннями.
“Бажання повернутися із задачі, потеревенити з племінницею, побачити рідних та близьких живими та здоровими не раз мене виручало. Ми ж в окопах чуємо і бачимо купу жахливих історій, які руйнують нас. Але я змушував себе вірити: все буде добре, ми витримаємо, ми зможемо. І це головне!”, — каже гвардієць Сергій.
Обрану тактику поведінки Софії та її рідних позитивно оцінюють військові психологи.
“Дивовижна психологічна інтуїція та стресостійкість у цієї родини. Таке рідко трапляється, але їм вистачило такту не втручатися у настільки делікатну сферу. Дійсно, цивільна людина не уявляє, з чим стикається військовий під час виконання бойових завдань. Ми постійно працюємо над цим. І дуже добре, коли повертаючись додому наші захисники зустрічають надійний тил, а не другий фронт”, — каже психолог Костянтин.Нагадаємо, військовослужбовці Національної гвардії є невід’ємною складовою Сил Оборони України. Вони мужньо та професійно б’ють російських загарбників всіх рубежах і напрямках, де ведуться бої за волю та суверенітет українських земель.Разом до Перемоги — ворог буде розбитий!
