До початку повномасштабної війни Олександр працював в юридичній компанії, будував плани на майбутнє, піклувався про сім’ю.
«Життя завжди вносить корективи й не завжди твої мрії чи плани збуваються, але з випробуваннями ми стаємо сильнішими та досвідченішими. Мабуть, так і треба. І в кожної людини є своє особливе призначення», – поділився думками наш герой.
Ще в юності Олександр мав велике бажання стати військовослужбовцем Національної гвардії України.
«Вже через рік у 1998 році я проходив строкову службу в одній із військових частин НГУ у місті Києві, де і став спецпризначенцем. Демобілізувавшись, продовжив службу в Управлінні державної охорони України та заочно навчався на юридичному факультеті», – розповів Олександр.
За його плечима декілька десятиліть служби в Поліції охорони та звання полковника поліції, а також великий професійний досвід.
24 лютого 2022 року знову змінило плани нашого героя і не лише його одного, а всіх українців. Відправивши сім’ю на Львівщину, в перший місяць війни він зайнявся волонтерством та разом з друзями проводив евакуацію мешканців міст Бучі, Ірпеня, Бородянки в безпечні місця та доставляли гуманітарну допомогу тим, хто залишався.
«Ми мали досвід охорони людей і застосовували його на практиці. Так, щодня ситуації були різні, але робота була звична для мене і моїх колег. Про власну безпеку тоді мало думалось, головне було вивезти із зони бойових сутичок в першу чергу жінок, дітей, людей похилого віку», – згадує Олександр.
Одним із них став його знайомий, чоловікові було 94 роки. У другу світову війну він воював снайпером і друзі опікувались ним.
«Під час вторгнення російських окупантів 92-х річна дружина ветерана, що була довгий час прикута до ліжка померла, а той, не маючи сил її поховати, вирушив до найближчої Православної Церкви за допомогою», – розповів Олександр.
Священнослужитель вивіз дідуся в передмістя Ірпеня, де його вже чекала група Олександра. Декілька днів він перебував у його квартирі, а потім його доправили до міста Кам’янець-Подільський, де мешкала донька. Від тоді ветеран дуже часто телефонує хлопцям та дякує їм за свій порятунок.
Коли російським військам була завдана нищівна поразка і сили вторгнення були вимушені відступити від Києва Олександр та його товариші добровольцями прийшли до одного із Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Київщини.
«Враховуючи наші навички володіння зброєю та специфіку служби до війни, ми разом були мобілізовані до одного із підрозділів спецпризначення Національної гвардії. Ось так нарешті й збулась моя мрія бути захисником Батьківщини», – каже спецпризначенець.
Вже за тиждень гвардійці виконували бойові завдання у Харківській області на Ізюмському напрямку, де забезпечували вогневу підтримку роботи снайперів, проводили зачистку місцевості, вели спостереження у «сірій зоні» та проводили контрдиверсійні заходи.
В одному із сіл, що було більше схоже на великий звіринець, де налякані вибухами домашні тварини без нагляду вільно бродили в пошуках своїх господарів, до спецпризначенців звернулась літня жінка. Як виявилось вона із близькими цілу ніч провела в погребі під обстрілами й зі сльозами на очах молила про допомогу. Спецпризначенці, отримавши дозвіл, евакуювали людей до однієї із залізничних станцій, що діяла, для перевезення їх у безпечне місце.
«Ця жінка весь вік працювала вчителем і не могла збагнути, що відбувається у реальності. Лише, коли війна дійшла їх села та вибухи гриміли поряд її оселі вона зрозуміла про небезпеку, що нависла над її родиною. Вони були останні мешканці цього села, які не виїхали звідти», – згадує Олександр.
В перервах між ротаціями Олександр та його побратими створили благодійний фонд, що надає допомогу у забезпеченні підрозділів спецпризначення Національної гвардії позашляховиками, генераторами, сублімованим харчуванням, військовим спорядженням та всім необхідним для ведення боротьби.
Це лише декілька епізодів з історії війни мужнього чоловіка, патріота України, спецпризначенця, який з перших днів війни став на захист Батьківщини та боронить рідну землю.
За особисту мужність і самовіддані дії виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Олександр та його побратими нагороджені Орденами «За мужність» III ступеня.
