«25 лютого я прибув до міського військкомату. «Хто, якщо не ми?» – це питання одразу з’явилося в думках. Хто захистить наші сім’ї, батьків, жінок та дітей, наші домівки від цих нелюдів? Я б не зміг бути десь у морі та осторонь спостерігати, що відбувається в Україні. Як дивитися в очі рідним і знайомим?!» – ділиться своїми думками, які миттю промайнули й були єдиновірними для прийняття рішення Санича.
Після того, як вийшов на пенсію, вирішив «випробувати себе морем». І це стало справою на роки. Займався питаннями безпеки на судах.
«Морські простори стали для мене другим домом, але де б я не був – зі мною в серці Батьківщина, рідне місто, рідний дім… Це відчуття, що ти повертаєшся додому, де тебе чекають – неперевершено дорогоцінне!.. Тому і не маю права залишитися осторонь, коли моєму рідному дому – Україні – потрібен я, потрібен кожен із нас», – наголошує гвардієць.
Нацгвардієць впевнений, що потрібен своїй країні саме зараз, тому що має достатньо знань та підготовки, адже був офіцером структури МВС України протягом більше ніж 20 років. У 1994 році отримав берет з відзнакою та ще кілька разів підтверджував право бути його володарем.
«Колись я виборював право носити цей берет з відзнакою… І складаючи іспити розумів, що та сила, витривалість та наполегливість, які необхідні для успішної здачі, зможуть стати в пригоді. От і настав той час», – каже нацгвардієць.
За словами Андрія, чим більше мандруючи морями та океанами, зупиняючись у портах інших країн, дивлячись на життя людей, їхні побут, місцевий колорит, тим більше він розумів – рідна Україна – найкраща!
«Я побував у багатьох державах світу і впевнений, що наша Україна найкраща, наші люди неймовірні – наполегливі, сильні, із багатою душею!.. І зараз кожен із нас захищає наше спільне майбутнє. Ми зробимо все, щоб вигнати окупантів із рідних земель, аби наші люди могли спокійно жити, працювати, творити прекрасне», – із завзяттям говорить Санич.
