Роман з перших днів війни хотів потрапити до війська, але переймався тим, щоб бути максимально корисним. За розподілом у військовому центрі комплектації та соціальної підтримки потрапив до Національної гвардії України і не шкодує понині.
Одразу після мобілізації, у Романа та нових побратимів почалися навчання, а згодом — бойове злагодження. Військового досвіду у нацгвардійця не було, тому незнайому справу довелося опановувати «з нуля».
«Я був простим солдатом і коли на полігоні запропонували стати оператором автоматичного гранатомета (АГС) — я одразу зголосився. У цій пропозиції була якась магічна перспектива, користуватися чимось серйознішим, аніж автомат», — пригадує Роман.
«Навчання не минули марно, а от вдосконалювати навички довелося вже в бойових умовах на Донеччині. На позиціях неабияк допомогло сусідство з хлопцями із ЗСУ, які були мінометниками та вже мали бойовий досвід. «Ми дуже здружилися з ними. На перших порах вони підказували як наводитися, куди стріляти, що робити. Потім ми навчилися коригувати вогонь за допомогою дрону. Ось так, потихеньку, завдяки практиці я навчився всьому», — ділиться Роман.
Перші чотири тижні Роман з побратимами були на блок-пості, де слідкували за тим, щоб ворог не пройшов Силам оборони у тил. Згодом — висунулися на передові позиції.
«Ми ще навіть не розставили АГС як почався обстріл, — розповідає Роман, — Так я вперше зрозумів, що це справжня війна. Адреналін у мене зашкалював. Здавалося, що в той момент зміг би добігти до Львова і сил би вистачило. Але страху не відчував… Хіба одного разу, під час іншого, щільнішого обстрілу. Тоді усвідомлення того, що ти нічого не можеш зробити, викликало страх», — згадує Роман.
Цілісно описати противника Романові досить складно: з одного боку, у ворога наче й непогане озброєння, але вміння ним користуватися викликало чимало запитань. Моральний стан противника теж мало зрозумілий гвардійцю.
«Під час одного з наших наступів, у мене була рація і я багато почув того дня. Наші хлопці, вмотивовані захистом нашої землі, впевнено заходили у ворожі окопи, а росіяни просто не розуміли, що це їхні останні хвилини життя», – розповідає гвардієць.
На жаль, при тому штурмі зазнали втрат і українські вояки. Роман ділиться —після втрат побратимів дуже важко всім, але воїни швидко зрозуміли, що не варто «замикатися» у собі, а потрібно продовжувати боротьбу.
«Період ротації змусив Романа багато чого переосмислити. «На війні я зрозумів, що краще дослухатися до порад побратимів, поганого вони не порадять. Це чудові люди і в будь-який час готові допомогти», — пригадує Роман.
Група інформації та комунікації Західного тереторіального управління НГУ
