Одне з численних розбитих селищ Луганщини, в якому наші бійці несуть службу. З розмов з побратимами дізнаємось, що навіть серед всіх незвичайних героїв є у них один дуже особливий. З’ясовуємо, що мова йде про штатного психолога.
– І в чому особливість?
– А де ви бачили психолога, який разом із бійцями ходить на першу лінію? – майже хором відповідають побратими.
Володимир — молодий хлопець, якому на вигляд років 25. Запитання перепитує — одразу вмикає свої професійні якості, наче промацує співбесідника на фаховість та характер, намагається побудувати відповідь з максимальним сенсом.
Зазначимо, що наш герой з червоним дипломом закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ за спеціальністю «Психологія».
Розповідає, що з дитинства мріяв працювати з людьми. Саме тому після школи бажав вступити до новоствореної Національної поліції України, у відділ поліції діалогу. Втім розумів, що одного бажання замало, потрібна освіта, навички та життєвий досвід.
Навчання на факультеті психології поліцейського ВНЗ пригадує із вдячністю своїм викладачам. Каже, що набуті знання стали у пригоді, коли як волонтер рік працював з учасниками тоді ще АТО, надавав психологічну допомогу бійцям з посттравматичним стресовим розладом.
Наступний етап свого життя наш герой згадує з особою гордістю. На наш погляд, тому, що він – професіонал, який не цурається труднощів і вважає їх здолання викликом своїм знанням. Тож Володимир продовжує психологічну кар’єру у пенітенціарній службі.
Запевняє нас, що це був дуже важливий життєвий та професійний досвід. Більш того, наполягає на тому, що використовує цей досвід зараз.
«Дуже знадобились навички, отримані там. Без жартів. По-перше, робота з людьми вся заснована на загальних принципах, а, по-друге, зараз ми ж теж колектив, що обмежений у свободі вільного пересування та вибору місця проживання. Позивний, можливо придумався звідти, з зони. Жартую, просто жив на Північній (Сєвєрній) Салтівці», – сміється Сєвєр.
Робота у колонії, як каже Володимир зіграла злий жарт на початку російського вторгнення — наш герой, як людина у погонах, не зміг одразу потрапити у армію — не відпускали на роботі, не було заміни.
«Як тільки з’явилася можливість, відразу мобілізувався до Національної гвардії,- пригадує Володимир, – Хлопці тут здивувалися спочатку. Вони думали, що психолог – це людина, що сидить у кабінеті далеко у тилу, а не виконує разом з ними бойові завдання на нулі».
Взагалі, наш герой впевнений, що психологія війни дуже складна штука.
«Ситуація постійного стресу руйнує психіку і тут вчасно треба допомагати, щоби не звертатися пізніше вже до психіатра», – пояснює своє призначення Сєвєр.
І у цю мить пригадує свій перший складний випадок на війні. Розповідає, що боєць вийшов з важкої ротації, почав губитися у просторі, також була втрата короткострокової та довгострокової пам’яті. Пригадує, як поринув в суть його проблеми, допоміг підібрати лікаря, і боєць після лікування вже знов воює на передовій.
«Те, чому нас вчили у виші та написано у книгах з психології, від реального життя на війні трохи відрізняється. Відсотків так на 99», – жартує Володимир.
І що ті самі 99 відсотків — це безцінний досвід, який він отримав під час і попередньої роботи, але більшість — вже тут, безпосередньо на війні, у бесідах в бліндажах й окопах та під час коротких відпочинків у вцілілих хатах напівзруйнованих селищ.
Розповідає, що через нього як психолога вже пройшло більше тисячі бійців, і він вже чітко розуміє, що йому тут слід робити та як само.
Головною проблемою психології бійців Сєвєр вважає ПТСР та неможливість деколи вивести людину у безпечну зону, щоб надати повноцінну психологічну допомогу.
«Люди часто не розуміють, що з проблемою треба працювати. Що від того, що вживаєш етиловий спирт, вона не зникне. І навпаки, з’являться нові проблеми з законом та оточуючими, які теж будуть не у захваті від таких твоїх дій. І часто це фізично небезпечно, особливо, коли є зброя у руках людини, що не зовсім в адекватному стані», — з сумом каже Володимир.
Сєвєр вважає, що він на своєму місці і що психолог потрібен бійцям на передовій. Впевнений, що посттравматичний стресовий розлад можна попередити, або симптоматично полегшити, якщо кваліфіковано розмовляти з бійцями та слідкувати за їх психологічним станом.
«Психолог – це інженер-конструктор людських душ. На війні це особливо потрібно», – значуще підкреслює Володимир.
Він постійно розмовляє з бійцями, каже, що багато з них і не уявляли, що розмова з психологом може допомогти подолати стрес, страх, самотність та інші негативні емоції, а потім постійно приходять поговорити та приводять інших бійців, яким теж потрібна психологічна допомога.
Вважає, що психологів в армії має бути більше.
«Мені 26 років, з 16 я в погонах. Як поступив в альма матер, так і досі. Без них себе не уявляю. Після закінчення війни залишусь в Нацгвардії! Цього року планую заочно поступити в аспірантуру. Постійно треба вдосконалювати свої навички, працювати над собою. Ось така моя психологія», – закінчує розмову Сєвєр.
Вибачається, каже, що треба йти й працювати з побратимами, адже це сенс його життя – допомагати людям.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ
