“Професійні навички будівельників можна застовувати і на війні”: історія родини нацгвардійців - НГУ

Війна згуртовує українців, робить сильнішими, міцнішими, винахідливими, а професійні навички, здобуті до військової служби, стають у пригоді побратимам на передовій. 

Будівельник з великим досвідом В’ячеслав та його старший син Євген потрапили за мобілізацією до лав Національної гвардії України в березні 2022 року, одразу після початку кривавої війни, розв’язаної країною-терористкою рф.

– Захищати країну – це обов’язок кожного громадянина. Ми не могли сидіти, склавши руки. Не вагаючись, я з Євгеном одразу пішли до лав 11 бригади імені Михайла Грушевського Південного ОТО НГУ. Сміливо можна сказати, що всі військові, які наразі несуть службу тут, сильні духом та вірою в перемогу. Важливо зараз показувати сталевий характер, адже загарбники повинні розуміти, що в наших домівках їм не раді, – каже батько. – Батальйон вже став як друга родина. Разом вже більше року.

 

Через 10 місяців молодший син Владислав також долучився до родини військових. Гвардієць Євген до війни працював логістом в місті Чернігів, закінчив автодорожній технікум. Як і старший брат, Владислав має середню спеціальну освіту – він навчався в Одеському професійному ліцеї морського транспорту. Обидва сини захоплювались футболом та грали за футбольну команду “Чайка” з Холодної Балки.

Гвардійська родина займається військовою справою вже не вперше. Батько В’ячеслав проходив службу в 96-му році в Криму, а його сини були «строковиками» в Національній гвардії ще до війни. Під час війни дуже допомогли будівельні вміння чоловіків, адже більшість укриттів та позицій бійці облаштовують власноруч.

– Ми допомагали будувати фортифікаційні споруди, ДОТи (довгочасні вогневі точки), оборонні споруди для прикриття артилерійської зброї та її обслуги, бліндажі під землею, де перебуває особовий склад. Встановили лазню для нагальних потреб військовослужбовців. Робили зі всього, що давала частина та було під рукою, задля отримання комфортних умов всередині. Неабияку допомогу надали волонтери, а будівельні компанії долучались з технікою”, – розповідає В’ячеслав.

Командир батальйону додає, що на зустріч в облаштуванні позицій йде також місцева влада. Дають дозволи на проведення електроенергії на позиції, а також водопостачання.

Хобі В’ячеслава – полювання, тому вміння влучно стріляти теж стає у пригоді під час служби.

– В мене третій розряд зі стрільби ще з часів строкової служби. Я мисливець вже близько 10 років. І дітей навчаю, щоб зі мною їздили на полювання. Ми по всій області їздили: і в Березівку, й в Саврань, і на фазана, і на качку, – згадує батько.

Їх рішення піти захищати Батьківщину разом – це приклад мужності та родинної єдності. А найбільше, чого наразі прагне родина військових – це Перемога України та завершення війни, щоб усі бійці повернулися до своїх рідних і близьких.

Група інформації та комунікації Південного ОТО

Перейти до вмісту