До них поступають воїни з медевака цілодобово. Тут їх оглядають, уточнюють діагнози, надають необхідну допомогу, стабілізують та відправляють пацієнтів до військових госпіталів та лікарень. Це – стабілізаційний пункт на донецькому напрямку, де медикам доводиться працювати іноді по 27 годин.
Богдан за фахом хірург, служить у бригаді “Червона калина”. Раніше працював із пораненими на Запорізькому напрямку, зараз рятує життя на Донеччині. Богдан розповідає, що типи поранень під час роботи на Запорізькому напрямку відрізняються від Донецького:
«Різниця у тому, що тут бойові дії проходять з великою інтенсивністю стрілецьких боїв. Відповідно, тут на багато частіше зустрічаються кульові поранення. На Запорізькому напрямку була велика сіра зона, працювали дрони постійно, артилерія і більшість поранень були уламкові. Це усе створює свої особливості та відмінності в алгоритмі надання допомоги».
Богдан розповідає, що є велика різниця між стабілізаційним пунктом і передовим хірургічним відділенням. На стабпункті хірург в більшій мірі займається невідкладними станами.
Іван виконуючий обов’язки операційно-перев’язного відділення. Це його перша ротація як медика Національної гвардії України. До цього він був учасником Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. Вони займались евакуацією поранених з-під Бахмуту.
«На стабілізаційному пункті команда, яка прийняла пораненого, не може просто передати його іншій зміні. Медики закінчують з усіма пораненими, яких прийняли. Якщо хтось колись грав у футбол або інший командний вид спорту то це така команда, яка грає вже багато років, всі знають один одного та працюють на результат».
Це цікава та благородна робота, яка суміжна з багатьма приємними моментами. Так говорять про свою працю на стабпункті медики. Але найкраще – це подивитись в очі пацієнту, якого змогли врятувати.
