Щоб знайти нових героїв, ми приїхали на тимчасову позицію одного з найбільш бойових батальйонів 5-ї Слобожанської бригади НГУ. Розмовляємо з бійцями під час їх нетривалого перепочинку. Не всі погоджуються, хтось каже, що дуже втомлений, хтось не хоче публічності, але ми наполегливо шукаємо своїх співрозмовників серед бійців, кожен з яких вже Герой.
Врешті ми познайомилися зі Спортиком. Він хоч і середнього зросту, але має статуру Джона Рембо. Тоді ще ротний офіцер Шрам пожартував, що це, мов, Спортик, головний сержант, який «за гроші б’є людей». Тому наше перше питання було, чи правда це? Спортик охоче сміється, підхоплює цей явно традиційний жарт своєю відповіддю про те, що батальйон ніяк не побудує ринг, та починає свою розмову.
«Раніше було – бив, адже я професійно займався спортом та працював тілоохоронцем у, скажемо так, не бідних людей. А зараз бігаю по лісосмугах, кукурудзяних полях та захищаю Батьківщину. Мій позивний «Спортик», і я — головний сержант N-го стрілецького батальйону 5-ї Слобожанської бригади», – розповідає сержант.
Він з дитинства займався боксом та дзюдо. Був у юніорській збірній України, виборов звання чемпіона України по боксу вже у дорослих. Згадує, що коли був строковцем, теж боксував за свою частину. Служив у радіолокаційних військах, був у взводі розвідки.
«Закінчив технікум, спеціальність електрозварювальник. Але жодного дня не працював за нею. Одразу після строкової став тілоохоронцем. Бували небезпечні ситуації, одного разу нашу машину з клієнтом намагалися розстріляти, іншого разу на замовлення конкурента в автівку мого клієнта заклали вибухівку. Було не скучно, але професія так собі», — з іронією каже Олександр.
Просимо розповісти як колишній бодігард знов потрапив до війська. Спортик відповідає, що з початком повномасштабного вторгнення він відвіз родину на кордон з Польщею, повернувся і лише тоді призвався. Повістку йому виписали у саме Нацгвардію.
«Не жалкую про це абсолютно, – з гордістю каже сержант, та продовжує: Після швидкого курсу молодого бійця нас перекинули під Балаклею, там ми закопувалися, я працював як розвідник. Разом з бійцями ССО та з «Омегою» ми робили дорозвідку, де позиції орків, де в них «очі», де їздить техніка, щоб все це знешкодити».
Свій перший прямий вогневий контакт на короткій дистанції мав під Балаклеєю. Він прикривав снайпера ССО, який зробив двох росіян двохсотих, але вже при виході з сірої зони зіткнулися з ворожим секретом і знищили його. Тоді ворог почав щільно накривати з АГС, але нашим хлопцям пощастило — всі повернулись неушкодженими.
За мужність та героїзм Олександр представлений до високої державної нагороди, ми читали опис декількох дійсно важких боїв, але просимо розповісти Спортика про найбільш пам’ятний для нього. Головний сержант батальйону перекидається декількома фразами зі Шрамом, що стоїть та слухає побратима, та продовжує розповідь.
«Під Кремінною був бій, орки проривалися, йшли на штурм, всі, хто був на резервній позиції, теж пішли допомагати: я командир тоді шостої, роти, зв’язковий, комбат першого бату та ще три людини. Тоді я трьох орків задвохсотив одразу, а ще двох поранив. У нас, на жаль, одному відірвало гранатою ногу, слава Богу, пришили потім, іншого поранило у руку. Я наклав турнікети обом, і ми з нашим ротним Шрамом (киває на друга) тягнули два кілометри пораненого. Вже казав, що ногу врятували, бо зробили все швидко. Це було дійсно важко, таке не скоро забудеш», – з гордістю, але і з сумом зауважує Олександр.
Просимо Спортика розповісти про його бойову посаду та роль сержантського складу у сучасній війні. Спортик трохи задумується, та відповідає:
«Я – головний сержант батальйону, тому доводиться і навчати тактиці та штурмовим діям нових бійців, але і розвідку теж не полишаю, бо все змінюється швидко, а знання про противника зберігають життя. Вважаю посаду сержантів надважливою. Саме вони знаходяться безпосередньо на позиції та першими приймають рішення, як діяти та що робити, розставляють людей для організації оборони та штурмів. Сержант – це найбільш багатофункційна ланка в армії», – значуще підкреслює Олександр.
Далі він розповідає, що у нього багато пропозицій перевестися у інші підрозділи, найчастіше – спеціального призначення, але він хоче воювати саме у5-й Слобожанській бригаді НГУ.
«Для себе я прийняв рішення, що буду воювати тут, з друзями, багатьох з яких вже немає, але все одно вони навічно з нами. Хочу помститися за кожного з них, вже щось зробив та буду працювати у цьому напрямку і надалі», – рішуче каже Спортик.
Задаємо традиційне запитання, що буде робити сержант Гладун після Перемоги та чи планує знову працювати тілоохоронцем. Спортик мружиться, видно, що не дуже хоче відповідати, але каже:
«Планів після Перемоги не будую, я зараз сконцентрований на тому, що є тут та зараз. Можливо, стану офіцером, але для мене важливіше, коли побратими дякують за те, що я гарно виконав свою роботу та допоміг іншим тут, на нулі. Я і зараз тілоохоронець, просто раніше я захищав одного, а зараз захищаю багатьох – всю країну. Така робота у сержанта НГУ», – завершує розмову боєць, що вміє захищати своїх та бити чужих. І питання тут точно не в грошах.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України
