Офіцери та солдати, водії, механіки та ремонтники роблять іноді неможливі речі, щоб навіть «мертві» автівки воскресали та продовжували свою службу, вивозили бійців на позиції та забирали з них, вчасно підвозили боєкомплект, їжу та все, що вкрай необхідно на передовій.
Про важливість техніки та героїзм людей, що з нею «працюють», поговорили з «двічі мобілізованим піджаком», – так себе називає Дмитро, офіцер 5-ї Слобожанської бригади на позивний Марік.
Саме про те, чому «двічі», ми й вирішили розпочати розмову з Дмитром. Задля повноти картини зазначимо, що з першого погляду на нашого героя стає зрозумілим, що він яскравий представник технічної інтелігенції. На наше запитання Марік відповідає з гумором.
«Розумієте, коли я вчився з друзями у Харківському політехнічному інституті, то ми всі пішли на військову кафедру, щоб надалі «відкосити» від армії. Але мене мобілізували спочатку у 2014-му, а потім я вже сам прийшов добровольцем служити у лютому 2022-го. От і виходить, що я двічі мобілізований «піджак». Як бачите, досі добре кошу», – сміючись пояснює Марік.
Додає, що у 2014-му у перший хвилі мобілізації служив рік у прикордонному загоні, отримав звання лейтенанта, потім пішов у запас. Після демобілізації у 2015-му займався бізнесом за своєю технічною спеціальністю, справи йшли добре. Але після початку широкомасштабного російського вторгнення сам прийшов у військкомат та взяв до рук зброю. У «свою» частину потрапити не було змоги, запропонували службу в НГУ.
«Я погодився, головне було, щоб швидше почати воювати. Ми стояли на обороні Харкова, перші місяці я був солдатом. Тоді не розбирались, поруч і підполковники в стрільцях ходили. Головне завдання було швидко одягнути та озброїти. Офіцером я заступив на посаду вже у квітні, у 5-й Слобожанській бригаді НГУ, де з’явились відповідні вакансії», – розповідає Дмитро.
Наш герой згадує бої під Балаклеєю, де вперше з’явився той самий легендарний пікап «Франкенштейн», про який ми розповідали у попередніх статтях, та фото якого оприлюднили майже всі всеукраїнські ЗМІ. Дмитро каже, що це автодиво, яке вони з механіками неодноразово «оживляли», і є символом роботи його підрозділу, коли те, що їздити не має апріорі й в умовах передової відремонтовано бути не може, за зовсім короткий термін знов стає у стрій та виконує бойові завдання на рівних з іншими, теж заслуженими автівками.
«Спочатку у нас було лише те, що стояло на балансі частини на момент вторгнення. Це були великі старі вантажівки, які абсолютно не підходять для виконання бойових завдань в умовах бездоріжжя та є дуже добрими мішенями для ворожої артилерії», – значуще каже Марік.
Як аргумент він наводить свою ротацію у лютому 2023-го під Кремінну. Каже, що якби не волонтерські пікапи та джипи, то на позиції виходили б пішки, великі машини просто заривались по вісь у пісок, більшість логістики трималась на таких от «франкенштейнах».
«Нас підняли по тривозі, бо ворог здійснював прорив. З Ізюма ми висунулись до Лиману, але далі дорога просто закінчилась та почалось місиво з піску та глини. Наш підрозділ виходив на незнайому для себе ділянку фронту, у прямому сенсі прямо у бій. Ми закріпилися та ліквідували прорив, не останню роль у цьому зіграла злагоджена робота наших механіків, які працювали й вдень і вночі, щоб у бійців на передовій були патрони, їжа та зміна, що їх буде міняти», – пригадує Марік.
Дуже важливу роль зіграло рішення не везти пошкоджені автівки до пункту постійної дислокації, а ремонтувати їх недалеко від передової. Декілька облаштованих ремонтних пунктів, де працювали майже без відпочинку механіки бригади, дозволили зберегти логістику постачання та мобільність бойових груп. За два місяці батальйон знову вийшов на ротацію, втримавши позиції.
Ще одну ротацію Дмитро згадує як ще більш важку та небезпечну. У рази виросла щільність ворожих обстрілів, збільшилась відстань, на яку треба було завозити людей та припаси.
«Ми заходили на позиції, які ми ніби знали раніше, але ми їх не впізнали. Лісу вже майже не було, навіть рельєф артилерія змінила. Було важко, але у нас найкраща команда, ми впорались. Ремонтували поламані, неодноразово витягували підбиті наші машини з передової. І волонтери сильно допомогли, навіть старі радянські УАЗи стали у пригоді. Вибору у нас просто не було. Бо якщо не буде транспорту – оборона впаде. Кожна автівка – це збережені життя», – значуще підкреслює Марік.
Наш герой підривався зі своєю автівкою на ворожій міні, неодноразово ризикував своїм життям, витягуючи з під обстрілів таку дорогоцінну техніку. Бо знає, що ці некрасиві та побиті кулями та уламками автівки – є важливою складовою життя кожного військового та підрозділу.
Група інформації та комунікації 5-Ї Слобожанської бригади Національної гвардії України
