Цивільний, який став бойовим офіцером, пройшов Балаклію, Куп’янськ, Кліщіївку та Кремінну вважає, що найцінніший ресурс Національної гвардії – мотивовані бійці, які з перших днів повномасштабної війни стали на захист своїх родин та країни.
Дата 24 лютого 2022 року не тільки поділила наше життя на «до» та «після», але й виявила, хто воїн, а хто спринтер. В ті лютневі ранки величезні черги стояли до військкоматів попри те, що останні навіть не розпочали виписувати повістки. Тієї зими ми зрозуміли, що стали нацією, а наш ворог второпав, що парадного «переможного маршу» і квітів зустрічаючих не буде. Навпаки – буде палке вітання окупантів всіма калібрами, що є в наявності.
Ця історія про одного з тих юнаків, хто з самого початку став на захист своєї землі в лавах Національної гвардії та впродовж всього часу повномасштабного вторгнення гордо несе звання гвардійця. Даниїлу 24 роки, він старший лейтенант та командир взводу одного з бойових батальйонів нашої 5 Слобожанської бригади. Пройшов Балаклію, Куп’янськ, Кліщіївку та дві ротації у Кремінній.
«Ранок 24 лютого 2022 року я, як і більшість, зустрів вдома. Точніше у своїй кімнаті в гуртожитку. Все було зрозуміло, треба було діяти. Я не мав якихось точних планів, єдиним наміром було стати до зброї. Воєнком направив до автобуса, в якому швидко зібралася компанія тих, хто щойно прийшов, та ми поїхали у розташування однієї з бригад ЗСУ. Але не судилося – тільки-но ми туди приїхали, як звідти всі евакуювалися прямо у нас на очах. Тоді взагалі було багато метушні, треба було швидко ворушитися, от хлопці й робили свою справу. А я просто залишився сам, трохи розгубився. Повз мене проходила жіночка і запитала, чи знаю я про Національну гвардію. Вона розповіла, де шукати військову частину та пішла собі, а я побіг на маршрутку до міста. Так у мене все склалося на користь однострою кольору «олива»»,- розповідає наш герой.
Даниїл вчився у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого, працював секретарем у суді. Зараз наш герой вже магістр права, а що найважливіше – вчився Даниїл на бюджеті. Це вже є неабияким доказом цілеспрямованості, а факт того, що батько нашого гвардійця з 2014 року воював в АТО і продовжує службу зараз – прямий доказ свідомого вибору Данилом свого шляху.
«Під час облаштування власних укріплень та позицій для утримання лінії фронту на своїй ділянці треба було багато будувати. Всі були в роботі, ненависть до ворога та хвилювання не виконати завдання додавали сил та рішучості. То було під Балаклією, десь за спиною був Харків»,- згадує боєць початок служби.
«Ти копаєш, як трактор! Міцний, як лонжерон! Це було сказано моїм побратимом на позивний Волга. Він поклав край плутанині, яка в нас до того була з позивними. Бо у компанії з нами був ще один Даня. В нього день народження в один день зі мною, ми навіть з одного краю з ним. Весь час разом на одній позиції, нас жартома Чіпом і Дейлом починали називати. Так народився мій позивний, з часів Балаклеї я став Лонжероном»,- посміхається гвардієць.
Посмішка у Даниїла дуже щира, але складається враження, що кожного разу він неначе дозволяє собі емоцію. Очі постійно зосереджені, в голові багато думок, отже демонстрація почуттів для спокійного та міцного хлопця потребує ніби додаткових зусиль. Очі продовжують посмішку вже з часом, і тоді справді спадає магія обставин, в яких ми ведемо бесіду. На мить здається, що військова форма не потрібна – все це просто ліс, сонце, літо змінює весну – звичайні вихідні на природі… Відлуння далекого вибуху руйнує казку. Очі знов серйозні, студент зник – тапер його місце зайняв бойовий офіцер.
Майже рік тому, на початку літа 2023 року, під час виїзду у Серебрянські ліси на бойовому виході на нуль група Лонжерона отримала наказ утримувати позицію та укріплювати її. Ворог намагався зробити прорив та пішов у наступ переважаючою кількістю піхоти за підтримки бронетехніки. Позиція була утримана, а ворог відступив з великими втратами.
«Було дуже важко. Окупанти наступали вище по нашій лінії. Вони змусили відійти дві наші сусідні позиції та зайняли їх. До того у нас ворог був попереду і збоку, але коли ситуація змінилася, ми опинилися в ситуації, коли ворог на 9 годин, на 12 і на 3 години. Нас крили мінами та ще чимось, але ми добре підготувались. Вже всі на той час засвоїли просту мудрість – «глибше копаєш – довше живеш». Ми були зариті достатньо глибоко, щоб впевнено почувати себе. Тому ми залишилися живими. Я прийняв рішення триматися і ми трималися 8 годин. Весь цей час йшов бій, мені довелося контролювати сектори вогню, піднос боєкомплекту, зв’язок. Ми все разом з побратимами витримали, встояли. Позицію нашу не віддали й щобільше – всі мої хлопці були живі! Підійшло підкріплення, ті дві наші позиції відбили назад, а я й інші поранені вирушили на евакуацію»,- пригадує запеклий бій Лонжерон.
За той бій наш герой – тоді ще молодший лейтенант – був представлений до нагородження орденом «За мужність» III ступеня.
Нещодавно Даниїл повернувся з навчань для командирів рот, які тривали два з половиною місяці у Німеччині. Тепер знову разом зі своїми бійцями несе бойове чергування на певному рубежі.
«У військах НАТО інші стереотипи та інша психологія бою. Вони надто сильно спираються на свою техніку. У нас трохи не так, ми воюємо інакше. Піхота – це наше все! Ми собою тримаємо лінію. Люди в нас – найголовніший ресурс. Ми маємо в першу чергу розраховувати на побратимів, вони – наша опора. Ми ще рік тому мали у підрозділі FPV-дрон. Він тоді не був одноразовим камікадзе. То був «святий дрон», ми молилися на нього, він був нашими очима. Зараз все змінилося, засоби нападу та оборони розвиваються, але веде бій саме людина!» – пояснює наш герой.
Розмова про плани на майбутнє була лаконічною. Відчутно, що ця тема вже багато разів обдумана і для себе Даниїл визначився із відповіддю:
«Я не залишуся служити. Зараз я робитиму все від мене залежне для якнайпродуктивнішої роботи мого взводу. Але бути командиром на війні та займати ту ж саму посаду у мирний час – то, на мою думку, вкрай різні речі. «Після» я буду цивільним».
Втім, ми не маємо жодних сумнівів – у будь-який час після Перемоги Лонжерон та такі ж вмотивовані, як наш герой, гвардійці у випадку найменшої загрози для України знов полишать цивільне життя для захисту власних родин та майбутнього своїх дітей.
Відділення інформації і комунікації Східного Харківського ТУ
