До війни він мав цікаве і щасливе життя, але з приходом в Україну підступного ворога не зміг лишатися осторонь. Разом із побратимами повернувся за захист Батьківщини.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, я приїхав з-за кордону і деякий час шукав місце, де мене візьмуть, де є артилерія, бо строкову службу я служив артилеристом. Мені запропонували прийти в НГУ. Так я потрапив до найкращої на сьогодні мінометної батареї 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ. Це було у червні 22 року. За цей час Нацгвардія для мене стала вже як сім’я, тому що коли йдеш у відпустку або виїжджаєш у відрядження, де нема хлопців, їх вже не вистачає. Вони вже як повітря, як життя», – зізнається Родіон.
Родіон Мерчанський вижив в умовах, де вижити майже неможливо.
«Повз з п’ятьма переламаними ребрами та пробитими грудьми, бо знаєш, що стежка обстрілюється. Розминувся з другим прильотом на лічені хвилини…», – згадує Пастир.
Попри вік і поранення він продовжує служити.
«Раніше я чув такі вирази, що, мовляв, «НГУ не воює». Але зараз, коли я знаходжуся всередині Нацгвардії, я пишаюсь тим, що служу саме в цій структурі, бо тут самі вмотивовані та бойові люди! Всі, хто поруч мене, це найкращі люди! Такий колектив, як в нашій мінометній батареї – це найдружніші люди, це брати, які підставлять плече і руку, і захистять, і допоможуть”, – каже він.
Про своє рішення повернутися в Україну, про важкі бої, поранення, реабілітацію через спорт і багато іншого дивіться в сюжеті в рамках проєкту «Фенікси» з Ганною Черненко.
Відділення інформації та комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
