У вересні минулого року завдяки рішучості та сміливості наших воїнів вдалося звільнити майже всю Харківську область від окупантів. Вороги не очікували такого прориву і тікали до своїх боліт кидаючи зброю та техніку. Перший етап Харківської наступальної операції почався 6 вересня і тривав до 14 вересня 2022 року, а вже на початку жовтня Сили оборони України просунулись на відстань до 145 кілометрів, і визволили понад 500 населених пунктів. Нацгвардієць бригади «Спартан» на псевдо Ранок поділився своїми спогадами про ті події.
«До війська я потрапив добровільно, 24 лютого прокинувся від того, що над моїм будинком пролітала ракета, через дві хвилини друга. Я знав, що буде війна, в мене вже був наготований рюкзак, підготовлена форма. Зранку я зібрався і намагався дістатися до Харкова. Вже після обіду, я був у військовій частині, отримав амуніцію, було багато людей і всі були налаштовані по-бойовому», – каже боєць.
Гвардієць ділиться, що до повномасштабного вторгнення ніколи не тримав зброї в руках і мав купу причин не йти до війська, але розумів, що по іншому він не може, саме зараз він потрібен своїй країні.
«Те, що ми будемо звільняти нашу територію в мене не було сумнівів жодної хвилини, це було лише питання часу, я знав, що нам відступати нікуди та відступати ми не будимо. На той час, вже було зрозуміло з Балаклеєю, Ізюмом, тоді настала черга Куп’янську і були сподівання, що це вже буде безповоротний відступ противника, а ми будемо звільняти захоплені території».
Підрозділ Ранка висунувся на Куп’янськ, де займав свої перші позиції в напрямку ворога. Виконували завдання зі стримування противника, виявлення диверсійно-розвідувальних груп, перевіряли будинки, підвали.
«Вразило за Куп’янськом, ми вже побачили в масштабі руйнування, понівечені будинки, багато було трупів росіян, вони лежали просто на розбитих позиціях, посеред дороги, в калюжах та багнюці й сморід, страшний сморід був всю дорогу».
Контрнаступ був блискавичний, майже кожного дня гвардійці просувались вперед, звільняючи один населений пункт за іншим.
«Куп’янськ, Куп’янськ-Вузловий, Ківшарівка, Благодатівка, Новоосинове і по цьому маршруту тоді ми добралися до Богуславки, заходили на Стельмахівку. Там були бої, ми відсікали контрнаступ ворога, вони намагалися повернути позиції. Ворог використовував усі наявні сили: танкові обстріли, нальоти авіації, артилерія. Це вже було таке випробування на міцність. Потім вже з Богуславки, це був Сватівський напрямок, ми тримали оборону в селищі Новоселівка, воно було зруйновано вщент. Коли ми заходили, там ще окремі будинки стояли, вийшовши через дві доби, це був вже зовсім інший пейзаж, все змінювалось не по днях, а по годинах».
Нацгвардієць Ранок ділиться, найбільше підтримувало, коли вони бачили людей, яких звільнили з-під окупації, їхні усміхнені і привітні обличчя, по яким було видно, що вони чекали їх.
«Дуже багато людей, які зустрічали нас зі сльозами на очах, нам несли все, у кого, що було, цікавилися як у нас справи, дякували, люди з нами фотографувалися, це було дуже приємно».
Боєць зізнається, мотивує його лише одне, звільнення усієї території нашої Батьківщини, що ми на своїй землі і боремось за нашу волю.
«Я українець, це моя земля, іншої мотивації нема. Це мій дім, нація – то моя родина, Україна мені мати, у мене не було вибору, я знав, що я піду та стану на захист своєї країни».
Відділення інформації і комунікації Східного ТУ
