Сьогодні він – гвардієць з позивним Джексон, який захищає південні рубежі нашої держави, а напередодні повномасштабного вторгнення російських військ на територію України був звичайним українським хлопцем, який працював за кордоном. Як тільки він дізнався про те, що почалася велика війна на його рідній землі – одразу приїхав, щоб боронити Україну, і не один, а разом із такими ж українськими хлопцями, які жадають захищати Батьківщину.
Як Ви дізналися, що почалося повномасштабне вторгнення військ рф на територію України?
«Я прокинувся від дзвінків друзів. Увімкнувши новини, не міг повірити, що це насправді відбувається з моєю рідною країною, але дуже швидко взяв себе в руки і я почав діяти», – ділиться спогадами Євген.
Чи довго вагалися: ставати на захист Батьківщини чи залишитися за кордоном?
«Жодної хвилини. Я прийшов на завод, де працював, і сказав, що буду їхати в Україну, аби стати на захист рідної землі. Одразу у мене з’явилось доволі багато однодумців – це українські хлопці, які працювали на заводі разом зі мною. Потім під’єдналися наші люди й з інших заводів. Завдяки волонтерам та естонським урядовим організаціям знайшли автобуси, які переправляли добровольців безоплатно. Перша партія майбутніх захисників, в якій їхав я, налічувала 4 великих автобуси, наступного дня теж слідом виїхала така сама партія українських патріотів-козаків на захист своєї Батьківщини. Я навіть не думав, що так багато хлопців поїде. Ми їхали понад дві доби, але це нас не втомлювало. Бо кожен з нас знав, що він їде захищати свою рідну країну, свою домівку та близьких», – згадує наш захисник.
Де Ви вперше почули вибухи?
«В Одесі я почув вибухи, а коли приїхали до Миколаєва – зрозумів, що тут вони не змовкають. Знаходячись ще в Естонії, я день і ніч слідкував за новинами, бо організація виїзду зайняла деякий час, який для мене нескінченно довго тягнувся, але те, що ти бачиш по телевізору – це не зрівняється з тим, як ти насправді переживаєш в реальному житті», – згадує Євген.
Як ви потрапили до лав Національної гвардії України?
«Як тільки приїхав до рідного міста, одразу пішов до військкомату та у зв’язку з тим, що служив у 2012 році строкову службу в лавах Національної гвардії України, мене й призвали до херсонської військової частини Нацгвардії. Я пишаюся тим, що захищаю Батьківщину пліч-о-пліч зі справжніми патріотами України», – зауважує гвардієць.
Що Вам найбільше запам’яталось на херсонському напрямку, коли звільняли тимчасово окуповані населені пункти?
«Пам’ятаю, як на замінованій ворожими військами, ми врятували хлопців, які наїхали на міни… А ще… Під час деокупації одного з населених пунктів Херсонщини, підійшла жінка, взяла мене за руки та просила: «Тільки не залишайте нас!» А літній чоловік, на очах якого окупанти вбили родину його сусідів, побачивши гвардійців, не зводив з нас очей, повних сліз радощі. Дивлячись на цих людей, я остаточно впевнився, що я – там, де маю бути! А як звільнили Херсон, то містяни просили розписатися на всьому, чому можна було. І очі цих людей – океан щастя – при появі військових», – ділиться спогадами наш захисник.
Що хочете зробити одразу після Перемоги?
«Після Перемоги купатися в нашому Чорному морі, а саме – в Криму, куди хочу поїхати разом зі своїми побратимами», – поділився однією зі своїх мрій сержант Національної гвардії.
Патріотизм нашого народу – це те, що надихає та наближає нас до Перемоги кожного дня!
Героям слава!
Слава Україні!
