Андрій війну зустрів у Польщі, напередодні 24 лютого виїхавши туди у справах. Вже наступного ранку повернувся в Україну, знаючи, що повинен захищати матір, рідних і близьких. Андрій вже мав досвід служби в АТО, тому одразу пішов до центру комплектування і соціальної підтримки, де був направлений до лав Національної гвардії України.
З початку повномасштабної війни нацгвардієць вже побував на передовій на Донеччині. Порівнюючи досвід участі в АТО з нинішньою війною, Андрій каже, що військова обстановка кардинально інша.
«Тоді теж були страшні моменти. Хтось пережив більше, хтось менше, але зараз все набагато складніше, страшніше та серйозніше. Тим, хто зараз на «нулі» дуже не просто», — ділиться Андрій.
Підрозділ НГУ, з яким Андрій був на ротації, виконував завдання з утримання лінії оборони та недопущення її прориву. З його слів, ворог намагався проривати нашу оборону переважно в нічний час, прикриваючись темрявою. Але грамотна організація українських позицій та секторів не дозволили противнику зробити цього. Попри активні бойові дії, Андрій каже, переймався там іншим:
«Найважче — це розлука з близькими. Але коли з тобою надійні побратими, яким довіряєш, тобі ніщо не страшне».
Нацгвардійці виконували завдання в тісній взаємодії зі Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями. Гвардієць розповідає, що службу несли пліч-о-пліч і з прикордонниками, і з артилеристами, і багатьма іншими. Перед вибуттям з позицій, військові за традицією обмінялися шевронами. Андрій демонструє один з них — прикордонника-побратима, який згодом отримав контузію.
«Його шеврон ношу з гордістю. Війна така штука, що туди тягне. Так було після АТО, от і тепер, коли ми повернулися, все одно хочеться туди, до хлопців», — згадує бойових друзів гвардієць.
Запорукою перемоги України, Андрій називає вмотивованість її захисників — кожен з них знає, що за їхніми спинами рідні, діти, близькі, кохані.
