Нацгвардієць виконував завдання з евакуації та стабілізації поранених у фронтовій зоні на сході України. Відмічає, що наочно бачив там так званий “руський» мир”:
«Колись було гарне село з добротними будинками, садочками та школами, а після приходу окупанта – руїни. Так само зруйновано і долі його колишніх мирних, працьовитих мешканців».
Кіндер говорить, що це дуже мотивує українських захисників не пускати ворога далі, боронити свою Батьківщину і давати потужну відсіч російській навалі. Часто, отримавши першу допомогу при пораненні, бійці знову рвуться до бою, до своїх:
«Одного разу під час виконання завдань з виявлення мін на певному квадраті, від спрацювання снаряда група саперів отримала осколкові поранення. Ми надавали їм першу допомогу, а вони говорили: швидше зашивайте, ще багато роботи, бо там залишились наші, мають проходити та можуть підірватись».
Кіндер вважає, що на фронті бойове братерство дуже допомагає:
«Коли я тільки приїхав на фронт, Док – один з медиків, який мав досвід, навчив мене холоднокровно діяти в екстрених ситуаціях. Він проявляв стійкість і позитив, що допомагало і мені, і пораненим якнайшвидше долати кризу, приймати певні рішення».
Акубаротравми, кульові, вогнепально-осколкові – з такими пораненнями привозили бійців до пункту евакуації. Спочатку медики оцінювали ступінь тяжкості, доцільність тієї чи іншої допомоги й все це за лічені секунди. Потім – зупинка кровотечі, дезінфекція рани, знеболювальне: одним словом – комплекс заходів, який спрямовано на стабілізацію пораненого під час евакуації до медичної установи.
Кіндер вважає, що основи домедичної допомоги треба вивчати усім, зважаючи на те, який підступний і кровожерливий сусід поруч. Але головне правило, не нашкодь, будь впевненим у тому, що робиш. Бо, наприклад, непрямий масаж серця, якому вчать на деяких цивільних курсах, треба застосовувати далеко не завжди, це може нашкодити. “Посмішка життя”, яку Кіндер бачив на обличчях врятованих побратимів, надихає бойового медика:
«На обличчях поранених інколи бачу емоцію, яку я називаю посмішкою життя. Попри біль, вони щасливі від того, що живі та невдовзі зможуть повернутися до бою, до своїх побратимів».
Група інформації і комунікації Централнього ТУ
