Понад 30 побратимів врятував на полі бою: про історію бойового медика бригади “Червона Калина” - НГУ

“Маєш рятувати кожну людину, бо в кожного є родина, друзі. Все залежить від тебе”, – так головне завдання свого підрозділу окреслює нацгвардієць Валерій, фельдшер одного з батальйонів бригади “Червона калина”.

 

У Нацгвардії чоловік служить із 2019 року. Підписав контракт одразу після закінчення вінницького медколеджу. У складі підрозділу Валерій лікував бійців у районі ООС, з початком повномасштабного російського вторгнення рятував оборонців на Київщині.

 

“Перший поранений – це було кульове. Кульове наскрізне. Розірвало сідницю та прошило повністю ногу. Зціпеніння не було. Я якось одразу зібрався та побіг допомагати. Я питаю командира батальйону: “Дозвольте надати допомогу”. Каже: “Акуратно перебігай”. А ми були в лісі, була темна ніч, нічого не було видно, я два рази впав, поки біг до нього. Але нічого, підбіг, надав першу допомогу і вже разом із ЗСУ евакуювали його”, – згадує Валерій.

 

Валерій служить у складі евакуаційної групи: разом із водієм та санітаром-стрільцем вивозять поранених бійців з позицій до стабілізаційних пунктів та польових шпиталів. “Ми надаємо першу медичну: турнікет, бандаж, кровоспинне. Якщо людина має навички, то ще може ввести ін’єкцію у вени. А далі по етапах евакуації: пораненого медик чи бойовий санітар евакуйовує на точку евакуації, де забирає його евакуаційна група і надає подальшу допомогу.

 

По часу евакуація може тривати від півгодини до п’яти годин. Це все залежить від інтенсивності вогню. В зоні під вогнем можемо накласти тільки турнікет і витягнути людину в зону тактичних умов. Перенести людину, наприклад, від землі в окоп чи в бліндаж, де ми можемо подивитись людину”.

 

Валерій каже, що його бригада рятувала бійців на Київщині та Луганщині, останні кілька місяців працювали на Донеччині. Розповідає, що вивезли понад 30 нацгвардійців. Усіх вдалося врятувати.

 

“Найбільше, кого вивозив – це контузії, потім кровотечі. Були з пневмотораксом. Це важко для медиків при евакуації. Бо треба кожні 15 хвилин спостерігати за ним, а коли темно, то це дуже важко. Були четверо військовослужбовців, яких, можна сказати, витягнули з того світу. Найскладніший – це коли всі думали, що все, він вже не живий. Я вперся разом зі своїм санітаром. Ми зробили максимально. Це була відкрите черепно-мозкове поранення від снайпера: влучив голову, пробило каску. Почалась масивна кровотеча. Евакуація тоді була складна, до трьох годин. Ми з санітаром його прийняли майже без ознак життя. Вже на променевій артерії на руці не відчувався пульс. Довезли його до стабілізаційного центру. Його прийняв хірург, дуже детально його оглянув, і він вижив. Він був два місяці в комі, досі не може повноцінно говорити, не встає зовсім, але він живий. Це найголовніше”.

 

“Найбільше, кого вивозив – це контузії, потім кровотечі. Були з пневматориксом. Це важко для медиків при евакуації. Бо треба кожні 15 хвилин спостерігати за ним, а коли темно, то це дуже важко. Можна втратити життя через неякісний турнікет.

 

Герой каже, що рятувати життя наших солдатів допомагають і якісні медичні засоби, зокрема аптечки, які привозять волонтери. Дешеві та саморобні турнікети – лише шкодять.

 

“Їх тільки в навчальних цілях, і то, не використаєш, бо там є вороток, а він ламався від першого оберту. Якщо нормально затягуєш, то маєш зробити ще три-чотири воротки. Це дуже небезпечно. Від маленького осколка можна втратити життя через неякісний турнікет. Краще один нормальний, ніж 10 поганих”.

 

Нині Валерій на злагодженні. З Донбасу привіз із собою кішку, яка пристала на Донеччині, та звичку прокидатись посеред ночі.

 

“Я коли повернувся додому уже після ротації, я ще дві-три ночі о другій вставав, на евакуацію збирався. Жінка тягнула назад на диван, каже, ти вдома”. Скоро, розповідає Валерій, його евакуаційна бригада повертається до району бойових дій. Вірить, що його хлопці готові зробити все, щоб врятувати усіх, хто цього потребуватиме.

 
Перейти до вмісту