“Людину неможливо підготувати до війни. Можна дати базу навичок для виживання, а вже тут, під час виконання завдання, кожен по-своєму звикає до побуту, «приходів» арти та авіації”, — розповідає про свою роботу інструктора піхотинець Бригади «Рубіж» з позивним Кот.
За плечима цього воїна бої за Рубіжне та інші найгарячіші точки на Донеччині. Сьогодні він разом з побратимами знову втримує позиції на східному напрямку. Серед його товаришів і ті, кого Кот навчав як тренер.
“За своїх людей я відчуваю лише гордість. Наша команда інструкторів зробила все, щоб вони мали навички для виживання та знищення противника. Тепер лише від них залежить, як вони їх використають”, — ділиться наш герой.
Росіяни теж намагаються навчати своїх людей, однак, каже Кот, при цьому продовжують користуватися старими радянськими методичками. Тому в чомусь їхня жорстка вертикаль працює, а в чомусь — ми на кілька десятків кроків попереду.
“Я пригадую в перші дні повномасштабки розганялося вороже ІПСО, що вони дуже навчені, в них багато спецпідрозділів, незнищенна сучасна техніка, просто якісь термінатори. Перші бої дали зрозуміти, що це противник, якого можна поборювати”.
Людям, які приходять до армії з цивільного життя, часом буває складно адаптуватися до нових умов. І саме регулярна фізична і професійна підготовка робить їх впевненими у собі військовими. Інший непростий етап — подальша адаптація до мирних умов.
“Простим цивільним, в яких з рідних ніхто не воює, складно зрозуміти те, що ми переживаємо. Якось я сидів у кавʼярні після тривалої ротації, до мене підійшла жінка і пригостила кавою, сказала, що може хтось так зробить для її сина. Каву, звісно, я сам міг купити, але уваги та розуміння, справді бракує, і це дуже зігріває”.
Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ
