Сили Оборони Харкова — це не лише сталь, набої та бетон. Це також і найміцніше, що є на цій землі – люди. Ми спробували дізнатись, хто вони, за що борються та чим живуть.
До 24 лютого бійці навчались в університетах, працювали, будували плани на майбутнє, ростили дітей. Сьогодні ці люди захищають Харків зі зброєю в руках. Їх дім – бліндаж. Їхня мета – остаточно утилізувати російські окупаційні війська.
Попередній
Наступна
“Я з перших днів на фронті. Працював і жив у Харкові. Був менеджером. У мене все було прекрасно: міцна родина, улюблена робота, дім – все, що потрібно, щоб бути щасливим. І в один прекрасний момент, о 4-й ранку, я все це почув [обстріл Харкова російською окупаційною артилерією 24 лютого], – я зібрав речі та пішов до військкомату. Тепер я воюю у складі Нацгвардії”, – розповідає гвардієць Ворон.
Настільки кардинальну зміну способу життя він сприймає філософськи, –
Буде нова професія. Тут взагалі інший світ. Все робиться інакше, ніж у мирному житті. Тут немає часу, аби розважатися, довго міркувати, осмислювати. Від прийнятого рішення залежать не статки, а твоє життя, і твого товариша по цій позиції”.
На одній з позицій ми зустріли гвардійця Єгора, який виконує завдання у складі Сил оборони Харкова. За останні два місяці він дуже змінився — змужнів, м’язи налилися силою, рухи стали впевненими і чіткими.
“Сам я з Києва. Приїхав на строкову службу до Харкова. І якось так склалися обставини, що потрапив на війну. У жорстких ситуаціях був, коли потрапив під авіаналіт. Спали. Перша бомба прилетіла — був сильний вибух, потім друга бомба. Було дуже багато зруйнувань, завали. Почали витягувати, самі вибиратися, хто міг”, – розповідає гвардієць Єгор. Ця війна для нього відкрила особистий рахунок: двоє його шкільних друзів загинули, обороняючи Київ від рашистів.
Серед оборонців Харкова дуже багато бійців, які свого часу воювали у добровольчих підрозділах. З першим вибухом російської бомби на Харківщині вони знов інстинктивно потягнулись до лав українських захисників.
“Я беру участь у російсько-українській війні з 2014 року, служив у добровольчому батальйоні Харків-1, через новий етап ескалації конфлікту знов опинився в окопах. Тільки тепер по мобілізації служу у Нацгвардії. У мене за плечима чотири роки війни, зокрема під Волновахою та Мар’їнкою”, – поділився гвардієць Шварц.
Ще він трохи поскаржився на тяжку глину та коріння дерев, але тут же зауважив, що це дрібнички, у порівнянні з ґрунтами на Донецькому кряжі. Позиції, де його підрозділ перебував раніше, рашисти обстрілювали з Градів, але там вони теж добре закопались, тому все обійшлося.
“Доброго вечора, ми з України! – привітався гвардієць Олександр. – Я випускник Національної академії Національної гвардії України. Два роки прослужив у районі проведення операції Об’єднаних сил. Тут теж буває жарко. Працюють міномети, артилерія, РСЗВ [реактивні системи залпового вогню], бувають ракетні удари”.
Гвардієць Мікаель розповідає, що певний час виконував завдання на Ізюмському напрямку. Брав участь у зачистці місцевості від диверсійно-розвідувальних груп противника. Потрапляв під мінометний обстріл, але того разу все обійшлося.
“Для мене Харків — все моє життя! – запевняє гвардієць Мікаель, – Я тут народився. Будував плани. Як війна почалась, то всі мої плани трохи розвалились. Нічого. Ми це переживемо. Ми переможемо, і я стану комп’ютерним інженером!”
Серед бійців Сил оборони Харкова трапляється багато колишніх співробітників поліції. Вони корисні тим, що мають добрі навички володіння вогнепальною зброєю, надання домедичної допомоги, вміють патрулювати та збирати оперативну інформацію.
“Якийсь час я працював у патрульній поліції, потім став військовослужбовцем. Раніше мене дуже цікавило право. Сьогодні я фокусуюсь на вивченні військової справи. Війна взагалі змусила мене наново розставити пріоритети. Найбільше ціную свободу. Це те, що нас відрізняє від нашого ворога”, – пояснює гвардієць Влад.
“Я десять років віддав службі у поліції. Був слідчим. Але випадково зацікавився IT. Захотілося стабільності і чогось нового. Пішов навчатися. Мав випуститися цього року. Що ж – прийшла війна: з новим — “підфартило”, а от зі стабільністю — ні”, – саркастично посміхається боєць Територіальної оборони Артем.
Сили оборони Харкова – це бійці Збройних сил України, Національної гвардії, Територіальної оборони, Державної прикордонної служби, Національної поліції та інших структур, відомств та служб. Вони постійно працюють над тим, щоб наше місто залишилось неприступним українським форпостом.
