З семи бійців, які тримали позицію, четверо отримали поранення. У них залишилися гранати, кулемет та автомати. Нацгвардійці ухвалили рішення триматися стільки, скільки зможуть.
В районі села Урожайне на Донеччині бійці 21-ї бригади НГУ відбили ворожий штурм, який тривав увесь день. По них працювали дронами, атакували з танку, обстрілювали з міномета і скидали гази.
Як розповідають нацгвардійці, спочатку їх було на позиції семеро. На четвертий день після того, як вони заступили на службу, близько 7 ранку розпочався перший штурм.
“Спочатку росіяни пробували “прощупати нас”, але ми швидко їх відігнали. Потім почався мінометний обстріл та почали працювати ворожі “пташки”, — розповідає гвардієць Роман на псевдо Бодрий.
Аби захиститися від ворожих дронів, військові почали укріплюватися.
“Спочатку були “Мавіки”, які скидами намагалися “розібрати” наші лежанки. Троє бійців отримали поранення. Судячи з характерного звуку вибуху, це були РГД-5. Хлопці перебігли до нас ближче, і тоді ворожий “Мавік” почав працювати вже по нашій позиції. Він скинув дві гранати. А потім до нас залетіли FPV з газом. Він був такий густий, що ми не могли побачити навіть власних рук. Вперше з таким стикнулися, але швидко зорієнтувалися та надягли протигази. Пораненим потрібна була медична допомога, а ми втрьох залишилися”, — говорить Бодрий.
Впродовж усього часу до наступного штурму нацгвардійці готували позиції до бою і окопувалися. З попереднього наступу залишилися гранати, кулемет та автомати.
“Ми ухвалили рішення – будемо відбиватися стільки, скільки зможемо”, — каже Роман.
Наступний штурм стався швидко. Спочатку бійці помітили ворожий танк, який здійняв куряву, через що вони вчасно не помітили, що за ним слідував ще один із нанесеним незрозумілим камуфляжем і російською піхотою на борту. Далі була висадка ворожого десанту.
“Вони робили це дуже швидко. Я пройшов по окопу кілька метрів та стежив за флангом. Кулеметник стежив за іншою ділянкою. Наш командир стояв разом з нами, потрібна була абсолютна уся вогнева підтримка. І ми почали їх “косити” з усього, що у нас було. Кожен чітко тримав свій сектор. Закидали їх гранатами, “насипали” з “Форта”. Побачивши наш опір, БРДМ-ка почала швидко тікати. Пізніше ми дізналися, що по танку відпрацювали суміжні сили – пошкодили двигун. Він заднім ходом проскочив біля нас та втік. Попри те, що сила противника переважала щонайменше вдвічі, ми знали що вистоїмо та виживемо”, — розповідає Бодрий.
Хлопці говорять, що той день видався довгим і важким, а коли вечоріло, на них “вийшов” побратим і сказав, щоб готували протитанкові засоби.
“Ми будемо допомагати чим зможемо”, — сказав він.
Пішла 5 доба їхнього перебування на позиції. Кулеметник теж уже був поранений.
“Почали готуватися, облаштовували лежанки, підготовлювали гранати. І вже скоро на нас почала йти бронетехніка. По танку, який йшов першим, відпрацювала наша мінометка, почалися вибухи. Я зайняв позицію майже на вході в лежанці. Командир мав подавати нам боєприпаси та прикривати вогнем. Коли танк проїхав, з другої машини ворог почав просто “сипатися”. Росіяни не очікували, що ми будемо чинити такий опір – вважали, що на позиціях нікого немає”, — розповів кулеметник “Чорний”.
Він додав, що завдяки їхнім злагодженим діям російські штурмовики стали “чудовим добривом для української землі”.
