Пів доби тривала одна з пошукових операцій, коли треба було забрати з поля бою тіло загиблого бойового побратима з сусідньої бригади. Про це розповідає гранатометник 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України Спец.
Колишній електрозварювальник з Кривого Рогу вже набув воєнного досвіду. Вважає, що тиша передовій напружує більше, ніж обстріли. А торік взимку під Кліщіївкою на Донеччині це був його перший бойовий вихід. Задача була непроста: потрібно було дістатись до місця, де загинув український військовослужбовець. Зробити це можна було лише в “сіру” пору доби. Спеца та його двох побратимів, засікли ворожі тепловізори — почався обстріл. Знову на пошук вийшли перед світанком.
«Темрява була, навіть місяця не видно. І тільки так стало, що хоча б долоню перед собою бачиш, ми одразу вийшли. Там дуже небезпечно і важко пройти. Тому що вони переважно дронами дивляться, бачать. Ми поки його несли, разів п’ятдесят зупинялись. Тому що ти метрів 10 проходиш і чуєш, як якийсь дрон підлітає. Ну, і відповідно — по сторонах дивишся, присів та чекаєш», – пригадує гвардієць.
Коли бойові побратими намагались затягти до шанців пораненого бійця, їх атакував ворожий БПЛА. Спец працював по ньому з антидронової рушниці. Більшість переміщень та евакуацій на їхні позиції проходять саме у його супроводі.
«У нас антидронові рушниці були. Тих, що заходять, ми прикриваємо, тих, хто виходить, ми прикриваємо. Ми чуємо по рації команду — мають йти «дружні», тобто свої. І ти вилазиш і прикриваєш його цією рушницею», – пояснює Спец.
До гвардійців приходили й поранені з інших позицій. Зупинити кровотечу — найголовніше, далі треба заспокоїти та відволікти.
«Кажу йому: «Не мовчи, мені потрібно, щоб ти зі мною розмовляв». Вони переважно приходили в шоковому стані, одразу виплескували все, що там відбувалось. З часом легше стає. І потім ми вже знайомились, – розповідає Спец про особливості спілкування з пораненими побратимами. — Або каже: «От кидай мене, все я більше не можу! Якщо він втомився, все – він більше не може йти, я десь впаду поряд з ним і буду казати, мов, якщо ти залишаєшся, то і я залишусь. І тоді людина слухається, і ми далі рухаємося».
Ще у криворізькому військкоматі Спец потоваришував з Кажаном. У двадцять другому році обидва чоловіки прийшли у військо добровольцями.
«Мене переважно сирена мотивувала. Вона мені кожен Божий день мозок проїдала. Як її чув, було бажання піти терміново», – пояснює Спец, чому пішов до військкомату, а звідти до лав НГУ.
«Коли ми були, можна сказати, в пеклі, він там себе дуже гарно проявив, як кажуть — задню не давав, «завжди йшов на допомогу». Тому це дуже запам’яталось – спокій. Він думає холодною головою, нема в нього паніки, він зосереджений дуже», – описує Спеца його побратим на позивний Кажан.
Сергій поданий керівництвом бригади на нагородження орденом «За мужність» третього ступеня. На воїна в Кривому Розі чекають мама та сестра, з якими він постійно тримає зв’язок. І саме їм планує віддати свою нагороду. Хоче, щоб найрідніші люди пишались ним.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України
